Мемуари колишнього генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, що щойно з'явилися, викликали у читачів справжній шок. Проте для тих, хто роками спостерігав за політичною нерішучістю Заходу, ця книга стала не відкриттям, а офіційним підтвердженням діагнозу: хронічна політична імпотенція, замаскована під «дипломатію». Столтенберг фактично визнав, що безпека Східної Європи була і залишається розмінною монетою в іграх великих держав.
Наприкінці 2021 року Росія висунула зухвалий ультиматум: НАТО мало відкотитися до кордонів 1997 року, фактично залишивши Польщу та країни Балтії напризволяще. Публічно керівництво Альянсу демонструвало непохитність, але за лаштунками Столтенберг уже готував чергову «Мюнхенську змову».
У своїх мемуарах він зізнається, що особисто пропонував Сергію Лаврову обговорити створення «буферних зон» у прикордонних районах та виведення союзних військ. Цей крок, ймовірно узгоджений з американцями, став вкрай незручним епізодом для країн Балтії. Поки Україна готувалася до великої крові, генсек НАТО торгував безпекою союзників, намагаючись задобрити агресора. Лавров відмовився лише тому, що вимагав повної капітуляції, а не просто «буфера».
Звідки береться це непереборне бажання «домовлятися» з тираном? Столтенберг прямо вказує на свій родинний спадок. Його батько, Торвальд Столтенберг, був архітектором норвезької політики діалогу з Москвою навіть у часи Холодної війни. Син із гордістю пише, як продовжував цю лінію навіть після анексії Криму у 2014 році.
Коли розвідка НАТО надавала однозначні дані про присутність російських військ в Україні, Німеччина та Франція закликали до «обережності» та «збереження діалогу», щоб уникнути ескалації. Сам Столтенберг зізнається, що після повномасштабного вторгнення схилявся до того ж табору страху. Весь його термін пройшов під знаком «надсилання чітких сигналів» про те, що НАТО не хоче війни, що Кремль завжди сприймав як зелене світло для подальшої агресії.
Методи Путіна — це пряма цитата Геббельса: «Чим неймовірніша брехня, тим швидше в неї повірять».
Аншлюс Австрії 1938 року став калькою для анексії Криму — той самий маніпулятивний референдум і безкарність, що розпалила апетит диктатора.
Мюнхенська змова повторюється в пропозиціях Столтенберга віддати частину інтересів сусідів, аби «не ескалювати».
Фінська кампанія 1939 року з її фейковим «обстрілом Майніли» та створенням маріонеткових урядів із «мінських фінів» (білорусів у фінській формі) ідентична російським іграм у «народні республіки» на Донбасі. Путін сьогодні навіть не приховує захоплення методами Геббельса, а європейські лідери, як і в 1938-му, продовжують вірити, що агресора можна вмилостивити «подачкою».
Продажність як стратегія
Іншим стовпом цієї імпотенції є тотальна корумпованість західних еліт. «Коричнева сітка» агентів впливу, яка працювала на Гітлера, сьогодні перетворилася на мережу «друзів Путіна». Приклад Герхарда Шрьодера, який після посади канцлера пішов на службу в «Газпром», є лише верхівкою айсберга. Мільярди рублів витрачаються на підкуп журналістів та політиків, які потім транслюють меседжі про «невигідність санкцій» та потребу «простягнути руку слабкій Росії».
Історія вчить, що тоталітарні імперії не виправляються діалогом — вони мають бути знищені економічно та військово. У 1940 році у Франції та Британії був план «Щука» — авіаудари по радянських нафтових родовищах у Баку, що мали б призвести до колапсу воєнної машини СРСР. Це було б смертельним ударом для економіки, яка на 90% залежала від кавказької нафти. Але план не реалізували через вагання та страх втягнутися у війну.
Сьогодні ситуація ідентична. Фундаментальною помилкою Заходу є віра в те, що з московією можна співіснувати. Справжня безпека в Європі можлива лише після повного демонтажу та знищення російської імперської машини. Однак нинішнє НАТО, виховане на мемуарах Столтенберга та страхах «ескалації», на це не здатне. Альянс, який готовий обговорювати «буферні зони» за рахунок своїх членів ще до початку першого пострілу, не може бути інструментом перемоги. Він залишається структурою, здатною лише на «глибоку стурбованість», поки диктатори перекроюють карту світу. Помилки історії не виправляються в кабінетах Брюсселя — вони виправляються волею до знищення ворога, якої в сьогоднішнього НАТО просто немає...
