Інформаційні війни проявляються в ярликах. У нас — вождь, у них — ватажок, у нас — диверсанти, у них — терористи і так далі. Більшовики зображали повстанців України кровожерними вузьколобими дегенератами, в боротьбі з якими виправдані будь-які засоби. Адже це були хоробрі і талановиті люди, які билися в кільці фронтів за свою землю і свободу. Причому не тільки оборонялися, але і проводили блискучі спецоперації в тилу ворога. Так хто ж вони — терористи або диверсанти?
Нестор Махно, 1919 р.
Знаменита Повстанська армія Нестора Махно володіла могутнім і ефективним розвідувально-каральним органом — контррозвідкою. Вона підрозділялася на армійський і цивільний відділи, які керувалися відповідно колишнім токарем з Гуляй Поля Л. Голіком і колишнім робочим-металістом з Юзовки Л. Зиньковським (Задовим). Є всі підстави припускати, що як мінімум при одній, Маріупольській, контррозвідці була спеціальна диверсійна школа. І, швидше за все, саме її випускники організували наймасштабнішу спецоперацію махновської контррозвідки.
Скориставшись білогвардійським наступом в Донбасі весною 1919 р., голова РВРР Л. Троцький вирішив покінчити з махновщиною за допомогою денікінських корпусів і червоного терору. Махновців звинуватили в розвалі фронту, а спеціально створений Надзвичайний трибунал почав розстріли. Щоб не стати причиною подальших репресій проти повстанців, Махно здав бригаду і виїхав до Херсона.
На станції Великої Токмак він зустрівся зі своїм старою соратницею М. Никіфоровою, колишнім командиром «Вольної бойової дружини», яка сформувала спецзагін з 60 так званих «арархо-чорноробочих». Відбулася нарада, в якій взяли участь видні анархісти Казимир Ковалевич, Яків Глагзон, брати Лев і Данило Задови та ін. Загін розділився на три групи. Перша — 20 бойовиків на чолі з самою Никіфоровою — йшла через Крим до Ростова-на-Дону для підірвання ставки Денікіна. Друга — 15 бойовиків Черняка і Громова — відправлялася до Сибіру для підриву ставки Колчака. І третя — 25 бойовиків Ковалевича і Соболева — виїхала до Харкова для звільнення махновського штабу, заарештованого чекістами при здачі справ бригади в штабі К. Ворошилова. Одночасно планувалося знищити Надзвичайний трибунал. На проведення операцій виділили 250 тисяч рублів і найкращих контррозвідників.
Групу Никифорової спіткала невдача. По дорозі до Ростова вона і її чоловік, польський анархіст В. Бжостек, були впізнані в Сімферополі і повішені. Її група пішла на Кавказ, де продовжила партизанську боротьбу в русі «зелених».
Немає точних відомостей про долю Сибірської групи Черняка-Громова. На початку грудня 1919 р. в Шитському партизанському районі група анархістів на чолі з якимсь Громовим намагалася повалити більшовицьке керівництво. За вироком ревтрибуналу керівників змови розстріляли. Але чи був сибірський Громов тим самим «анархо-чорноробочим» - невідомо. До 1930-го в живих (у еміграції) залишався лише один з членів спецзагону Никифорової — перукар з Гродно, колишній начальник бердянської контррозвідки М. Черняк.
В кінці липня 1919 р. група Ковалевича-Соболева прибула до Харкова. Дізнавшись про розстріл махновському штабу, ухвалили перенести бойові дії до Центральної Росії. У Харкові Ковалевич підсилив групу досвідченими анархістами, зокрема майбутнім зрадником М. Тяміним. Оскільки серед розстріляних були ліві есери, в Москві без зусиль зв’язалися з їх ЦК. Найтісніший контакт налагодили з підпільною групою Д. Черепанова — старого друга Ковалевича. Махновці і есери створили «Всеросійський повстанський комітет революційних партизан-анархістів підпілля». До Москви також прибули махновські контррозвідники А. Барановський, Я. Глазгон, М. Гречанник, X. Цинцикер. Це була сильна професійна група. Саме цих людей в травні 1919 р. Махно послав до Маріуполя «для посилення штабу контррозвідки».
Пізніше до групи долучилися колишній секретар московської федерації анархістських груп (МФАГ) Л. Чорний, члени «Союзу анархістської молоді» і 12 латишів з анархістських загонів «Лесма» і «Аусма».
Бойова команда Соболева займалася добуванням коштів і зброї, ліквідацією більшовицьких лідерів. Шляхом зухвалих операцій було здобуто декілька сотень мільйонів рублів. Після цього латиші виїхали з частиною грошей на батьківщину для створення центру анархістського підпілля.
Ковалевич орендував цілу мережа конспіративних квартир, придбав поліграфічне устаткування, налагодив виготовлення фальшивих печаток і документів. Його група вела інформаційну війну в тилу червоних — випускала листівки і газету «Анархія». Друкарня на чолі з Цинцикером друкувала підривну літературу. При організації діяла лабораторія з виготовлення бомб під керівництвом В. Азарова (Азова).
Це була феноменальна організація. У них були реальні плани захоплення Тушинського аеродрому і бомбардування з аеропланів параду 7 листопада. Розроблялася операція з підірвання Кремля зі всім радянським урядом (для цього Петро Соболев облазив всі його підземні комунікації). Планувалося виготовити в майстерні 120 пудів динаміту. Проте вирішили спочатку зламати агітаційну машину більшовиків.
На 25 вересня 1919 р. в московському комітеті РКП(б) було призначено засідання відповідальних партробітників: редакторів газет, провідних агітаторів і т.д. В залі МК партії в Леонтьєвськом провулку зібралося до 150 осіб. Були присутні Бухарін, Каменев, Коллонтай, Ярославський, очікувалося прибуття Леніна.
МК розміщувався в конфіскованому більшовиками приміщенні ЦК лівих есерів. Тому Черепанов намалював план будівлі, а Азаров виготовив 24-кілограмову «пекельну машинку», замаскувавши її під капелюшну коробку.
Близько 21 години з саду у вікно актового залу МК Соболев кинув бомбу. Дах і задня частина обвалилися в садок. Загинуло 11 партробітників, зокрема секретар МК Загорський, 55 поранений, серед них Бухарін і Ярославський. Ленін за чистою випадковістю затримався в Мосраді. Більшовики були в жаху і люті. Поранений Ярославський кричав, що кинули бомбу, «щоб підірвати мозок Радянської Росії, щоб убити Леніна».
Негайно після вибуху блідий Дзержинський віддав наказ комендантові Московського ЧК Захарову страчувати заручників у всіх в’язницях і таборах Москви. Наказ відмінили наступного дня, але за ніч убили тисячі людей.
Похорони жертв теракту перетворили на потужну пропагандистську кампанію. Труни урочисто поховали біля Кремлівської стіни. Виголосили промови Троцький, Каменев, Зінов’єв.
Наступного дня після вибуху в руки чекістів потрапила листівка «Сповіщення», в якій теракт оголошувався помстою повстанців за розстріл в Харкові махновського штабу, а відповідальність брала на себе невідома «Організація анархістів підпілля «Рівність і Воля», завданням якої є організація боротьби з режимом раднаркому і надзвичайки». Крім того, в поїзді на Брянськ 2 жовтня заарештували зв’язкову «Набату» С. Каплун. З листа, який знаходився у неї, дізналися, що в організацію входять відомі московські анархісти. Почався їх розшук.
Чекісти схопили М. Тяміна, який, рятуючи життя, почав здавати явки. Наприкінці жовтня в засідці на колишній квартирі Никифорової був убитий в перестрілці К. Ковалевич. 3 листопада на іншій явці чекісти виявили арсенал, адреси і документи підпілля. В результаті за два-три дні вишли на більшість членів організації. Практично ніхто не здавався без бою, багато хто при арешті застрелився. Під час такої операції 4 листопада 1919 р. загинув Соболев.
Проте нелегальну друкарню і головне — лабораторію, знайти не вдавалося. Лише 6 листопада чекісти дізналися, що анархісти орендували дачу в підмосковному селищі Краськово. Виявилось, це і була знаменита лабораторія бомб Азарова. На її ліквідацію послали 30 чекістів.
Лабораторію обороняли п’ять членів організації, які ще залишилися — Глазгон, Азаров, Харьков, Міна, і Дедікова. Дві з половиною години вони відстрілювалися і кидали бомби. Потім, усвідомивши безвихідність положення, підірвали себе. Після цього на руїнах ще чотири години вибухали боєприпаси. На попелищі виявили обгорілі трупи, залишки друкарні і лабораторії, а також дві «пекельні машинки» і бідони з гасом. А в селищі Одінцово знайшли склад динаміту для вибуху Кремля.
Проте із загибеллю махновських контррозвідників боротьба анархістського підпілля не припинилася. Харків, Одесу, Єкатеринослав продовжували стрясати «екси». Чекісти намагалися представити антибільшовицьке підпілля зграями нальотчиків. Голова українського Раднаркома X. Раковський отримав телеграму: 1) узяти на облік всіх анархістів на Україні, особливо в махновському районі; 2) підготувати матеріали кримінального характеру, по яких можна було б притягати їх до відповідальності. Матеріали і розпорядження утримувати в таємниці.
Для боротьби з «анархо-бандитами» була створена «Особлива ударна група ЧК по боротьбі з кримінальним і політичним бандитизмом» на чолі з Ф. Мартиновим, учасником штурму дачі в Краськово. Група комплектувалася із засуджених нальотчиків і бойовиків-анархістів, які стали агентами ЧК в обмін на відміну розстрілу.
У березні 1920 р. група Мартинова спільно з Харківською ЧК розгромила місцевий анархістський центр. Потім Особлива ударна перебралася до Одеси для ліквідації анархістського підпілля на чолі з... начальником міської міліції Шахворостовим.
У червні в Єкатеринославі Мартинов розробив план вбивства Махно, але завербованого ним контррозвідника Ф. Глущенко схопили оперативники Задова. І, ймовірно, саме контррозвідка Задова постаралася, щоб спецвагон № 2646 з Особливою ударною «випадково» відчепили від поїзда на станції Зелена в центрі махновському району. Чекістам лише дивом вдалося врятуватися.
Останню групу анархістів підпілля зібрав Л. Чорний літом 1921 р. з уцілілих членів команди В. Пивоварова, Ю. Перельмана, І. Шапіро. Вони почали відновлювати мережу організацій. Але виявилось, що ця ідея — провокація ЧК з метою ліквідовувати уцілілих анархістів. Засланий в їх середовище чекіст Штейнер ініціював створення підпільного центру, друк фальшивих грошей. 16 серпня 1921 р. під час нальоту на касу військово-інженерного управління бойовики потрапили в засідку. Пораненого Т. Силантьева схопили. Після його допиту заарештували і розстріляли останніх анархістів підпілля — Чорного, Потєхина, Барона.
Хто знає, чи не мала тоді диверсійна група «Рівність і воля», яким би чином її не називали, єдиний реальний шанс змінити хід історії України і Росії...
