Захід дозволив авторитарним диктатурам зробити висновок, що його ідеї експорту західного способу життя не підтримуються його силою. Фінансово-економічною і воєнною.
Ця історична невизначеність ідеологічної західної доктрини ще більше проявила себе в умовах всесвітньої фінансової кризи 2008 року і «ковідної» пандемії.
Настав час Путіна. Його ультиматум США, НАТО і Україні, як виявляється, не є амбіцією Кремля відновити Радянський союз у виді нової російської імперії.
Російський лідер поставив два стратегічних завдання: перетворити розширену, на історичні території, Росію в окрему цивілізацію із кодексом консервативних цінностей в діапазоні між Достоєвським і Дугіним та забезпечити рівне домінування поряд із США та Китаєм, розподіливши сфери впливу на основі нової глобальної угоди.
Україна лише важіль тиску на Захід і практичний тест на його здатність залишатись і бути лідером все ще надзвичайно сильної системи західних демократій.
Якщо Трамп закопається у внутрішньо американському конфлікті і стратегії згортання керуючої світом імперії, зосередившись «зробити Америку знову великою», то Путін виграє війну в Україні і Європі.
Не обовʼязково лише танками під контролем свого ядерного арсеналу. Використовуючи гібридну асиметрію, корупцію, пропаганду, дезінформацію, кібератаки в супроводі «новічка», вбивства і диверсії, газ, нафту, алюміній і український титан, продовольство, золото і алмази, контроль над Арктикою.
І фанатизм. Власний і російського народу, який легко продає своє життя за 20-30 тисяч доларів. Йому не потрібна угода з Трампом по Україні. Йому потрібен договір, яким Америка піде з Європи, і залишить її, включно із Фінляндією і Швецією, Путіну.
Він теж висихає, життєва енергія і процеси витрачаються і не поповнюються. Але він готовий, навіть підключений до ШІ, як голова професора Доуеля, тримати світ до останнього в напрузі. Чекати, як це робили вашингтонські мудреці відносно країн Балтії, що Радянський союз колись закінчиться, наївно і недалекоглядно.
Путін заявив, що «кордони Росії ніде не закінчуються». Не очікуйте угоди Трампа з Путіним, бо вона розводить Євроунію і США. А можливий президент Трамп змушений буде пережити ще не один імпічмент.
Найбільшою загадкою залишається майбутня президентка Камала Гарріс. Якщо Трамп непередбачуваний, то у першої імперії жінки головним викликом для нас і неї є невизначеність.
Між Обамою і Байденом та власною внутрішньою рішучістю стати прокурором для Путіна і новою Жанною ДʼАрк. Американською Дівою.
Ми не знаємо. Жодних обʼєктивних і незаангажованих фактів, обставин, які б могли пролити світло на переможця цього апокаліптичного виборчого циклу в Америці, немає.
Ніхто не наважується назвати переможця до завершення голосування 5 листопада. Хоч майже половина американців вже зробили свій вибір. Але вони вже не раз голосували за одних лідерів, та президентами ставали не вони. А ті, за кого проголосували виборщики.
Американська політична система не раз була близька до краху. Але дивовижно виживала, відновлювалася і ставала тільки сильнішою. Вони, американці, як по сходах на самі небеса, підіймаються все вище і вище над внутрішніми і зовнішніми кризами, набираючи нової енергії. І жодна окрема особистість не змогла зламати американську систему виживання та могутньої глобальної держави.
Так, ви праві. Ми заручники двох циклів, всередині яких ми існуємо: природних і соціальних.
До перших ми непогано пристосувались ще з печерних часів. Якщо не брати до уваги обломи, типа Мальтузіанської катастрофи. Але вона не відбулася. Ми не повернулися в минуле, коли зростання населення випередило сільськогосподарське виробництво. Ігри розуму.
Освальд Шпенглер побудував ледве не математичну модель життєвих циклів цивілізації. Соціальний, історичний цикл. Вам не здається, що це лише мініатюрна частина великого природного циклу? І певний результат дії коротких сезонних циклів природи.
Від льодовикового до наступного льодовикового періоду, від вимирання динозаврів і мамонтів до вимирання популяції людей. Від одного глобального потепління до іншого, коли географія землі, якість природних ландшафтів сильно зміниться.
Це точки цивілізаційних колапсів. Неясний календар цивілізаційного життєвого циклу. Нарощуючи індустріальний тиск, і не лише карбоновими викидами в атмосферу, самогубне руйнування точно складеної й унікально збалансованої природної системи землі інтенсифікує, прискорює завершення природного циклу нинішнього людства. А з цим і соціального, історичного.
Ядерна війна, якщо вона не буде контрольованою, знищить геокосмічну модель життя живого, які можуть вже більше ніколи не відродитись. Зараз ми близькі до цього, як ніколи. Жодну із розумних і обʼєктивно доказових запобіжників для Путіна у мотивах використання ядерної зброї у війні з Україною не існує.
Він послідовно вдається до ядерної риторики, підвищуючи статус атомного арсеналу практичними кроками. 29 жовтня він почав тренування ядерної тріади з метою доказати готовність «вирішити завдання стратегічного стримування».
Як відповідь «зростання геополітичної напруженості, появу нових зовнішніх загроз та ризиків».
Як би лякає Трампа. І управляє його ядерними фобіями. Проте, він особисто звикає, психологічно понижує особисте відчуття небезпеки застосування фінальної зброї людства.
35% омертвілих розумом росіян підтримують ядерний апокаліпсис свого вождя. І їх буде більше на ґрунті ненависті до українців, які не капітулюють і масово вбивають їх близьких. Це російський генетичний дефект, цивілізаційна поломка, яку практично неможливо виправити. І не варто очікувати, що їх дожене доля древніх неандертальців, які 37 тисяч років тому вимерли, не витримавши конкуренції у Homo sapiens.
Для українців, їх визвольної боротьби й вільної, самодостатньої майбутності найбільш важливими й життєво вирішальними є перехід через два короткочасних цикли – американські вибори та наступну зиму. Це важкі, але не фатальні виклики.
Змінити їх неможливо, як і помʼякшити силу дії їх негативів. На відміну від соціальних і природних циклів, в українців є можливість, як не дивно, вплинути на них, змістити пропорції негативів і використати їх енергію у власних інтересах.
Маючи надзвичайно слабку, надмірно авторизовану і корумповану політичну систему, мало конкурентну дипломатичну машину і низький, мінімальний технократичний рівень з організації управління всіма внутрішніми системами розвитку, в Україні є тільки один варіант відповіді.
Внутрішнє, національне перезавантаження. Якщо воно неможливе, не може бути здійснене, то ми можемо повторити долю динозаврів. В гіршому випадку. В кращому – мамонтів, які масово втікали від кліматичних шоків, але, врешті, все одно вимерли.
Сьогодні ми можемо вже стверджувати, що «план миру» і «план перемоги» Зеленського з міцним мостом між ними, не спрацював. З огляду на фундаментальні закони історії, теорії воєнних стратегій і практики воєн, це промовисті ідеологічні гасла. Вони не будувались на безжалісній реальності, а направлені були на створення нової дійсності.
Вона дійсно могла б настати, якби «всі зірки зійшлися». До засудження агресії Путіна і вимоги припинити війну та вийти з України приєдналися абсолютна більшість членів ООН, а США і НАТО, «по суті», розповсюдили б своєрідним чином статтю 5 Вашингтонської угоди на Україну. Прийняли б її в альянс. Хоч би надали їй запрошення, розмістивши на її території стратегічні сили неядерного стримування.
Проти ядерного Путіна, який після цього лише нарощував ескалацію. Це був ідеальний план для ідеального світу. Якого немає і ніколи не буде. В осяжному житті. Він не провальний, але недосяжний.
Можливо, президент Зеленський геніальний. І він, якщо й не добився задуманого, то все рухається по його плану.
