У той час, як Україна демонструє світові дива стійкості на полі бою, у глибокому тилу, в тиші владних кабінетів на вулиці Банковій, розгортається інша, не менш доленосна битва.
Це битва за душу української держави, і її результат визначить, чи вийде Україна з цієї війни демократичною та життєздатною країною, чи перетвориться на авторитарну оболонку, випалену не лише російськими ракетами, а й внутрішньою ерозією. Центральною фігурою цього процесу, його архітектором та символом, став голова Офісу Президента Андрій Єрмак.
«Єрмаківщина» як із тривогою констатують провідні світові видання — від The Economist до The Washington Post, ця система перетворилася з ефективного інструменту воєнного часу на головну стратегічну вразливість України.
➤ Анатомія вертикалі: влада без мандата
Влада Андрія Єрмака унікальна за своєю природою.
Вона не спирається на Конституцію чи формальні повноваження.
Її фундамент — безпрецедентна близькість до президента та тотальний контроль над інформаційними потоками.
За оцінками The Economist, Єрмак контролює до 85% інформації, що лягає на стіл Володимиру Зеленському. Це не просто вплив — це монополія на реальність.
У цій сконструйованій реальності формальні інститути держави — Кабінет Міністрів, парламент, міністерства — перетворилися на технічні придатки Офісу.
Їхня роль зведена до імітації та легітимації рішень, ухвалених вузьким колом наближених осіб.
Це система ручного управління, ефективна на короткій дистанції, але вбивча в стратегічній перспективі. Вона руйнує інституційну пам’ять, вбиває ініціативу, деморалізує професійні середовища.
➤ Політичний театр: ціна нелояльності
Акт I:
Падіння незалежного. Справа проти віцепрем’єра Олексія Чернишова стала показовою розправою. Його справжній «злочин» полягав не в корупції, а в спробі налагодити власну лінію комунікації з Вашингтоном, незалежно від ОП. Відповідь була миттєвою: політична смерть.
Акт II:
Неприступна фортеця. Численні спроби звільнити начальника ГУР Кирила Буданова демонструють межі влади Єрмака. Врятувала його не Конституція, а прямі сигнали із західних столиць. Суверенітет держави де-факто підтримують зовнішні гравці, бо всередині — вертикаль лояльності, де навіть силові структури підпорядковуються не законам, а балансам впливу.
Ці кейси демонструють одне: у системі Єрмака немає місця альтернативі. Будь-яка фігура, що спробує діяти суб’єктно — буде знищена або ізольована.
Це не парламентська республіка.
Це придворна монархія у стані «тимчасової винятковості».
➤ Погляд із Заходу: від овацій до ультиматуму
2022-го року Захід аплодував Україні за єдність і рішучість.
У 2025-му — в кулуарах гірко жартують про «двовладдя», де один обирається, а другий керує.
Джерела в США й Німеччині говорять про втому від «чорної скриньки», коли не зрозуміло, хто приймає рішення, на які йдуть мільярди доларів.
Статті Politico, The Economist, Kyiv Independent — це не просто медійні сигнали. Це дипломатичні «жовті картки». Публічне застереження, що концентрація влади в руках однієї невиборної особи руйнує довіру партнерів.
➤ Ціна «єрмаківщини»
На фронті:
Внутрішня боротьба за контроль між ОП та розвідкою шкодить єдності командування і стратегічному плануванню.
В економіці:
Лояльність понад професіоналізм — отрута для інвесторів. Механізм «телефонного управління» вбиває довіру до будь-яких зобов’язань.
У суспільстві:
Руйнується головне — віра в те, що війна ведеться за демократичну державу.
У тилу зникає горизонт надії: люди не бачать механізмів участі, не бачать виборів, не бачать підзвітності.
➤ Сценарії розвитку
1. Збереження статус-кво (найвірогідніше)
Зеленський утримає Єрмака як «власну праву руку», попри критику.
Керованість збережеться. Але і кризовість — теж. Усе більше рішень концентруватиметься у вузькому колі.
Відбудеться подальша ерозія довіри, як усередині країни, так і серед партнерів.
2. Контрольоване послаблення (під тиском Заходу)
США та ЄС можуть вимагати «розпакування» влади.
Тоді можливе делегування повноважень іншим фігурам.
Це не позбавить Єрмака впливу, але змусить грати тонше.
Можливо, саме так режим зможе зберегти обличчя перед Заходом і не втратити контроль.
3. Різкий розрив (малоймовірно, але можливо)
У випадку провалу мирної стратегії, корупційного скандалу чи втрати американської підтримки — Зеленський може відсторонити Єрмака як «токсичний актив».
Але ціна — хаос у вертикалі і втрата цілісності.
Це варіант «у відчаї», і ніхто до нього не готується.
➤ Вибори як точка опору
Поки війна триває, влада апелює до того, що вибори «неможливі».
Але насправді вибори неможливі саме тому, що вони небажані для Офісу.
Жодного реального юридичного воєнного стану на всій території України не запроваджено. Жодного публічного плану повернення до виборчого процесу немає.
І це — небезпека №1.
Вибори — не про цифри.
Це про націю як джерело влади.
Їх перенесення — це визнання, що народ більше не є суб’єктом.
Якщо вибори не відбудуться в 2025 році — відбудеться остаточна трансформація: від республіки до тіньової автократії, де повноваження формально зберігаються, а реально — виконується воля однієї невиборної фігури.
