Перші дзвіночки від західних партнерів для влади Зеленського, яка скочується в авторитаризм.
Комісар Ради Європи з прав людини Майкл ОʼФлаєрті розкритикував українських очільників за порушення прав людини. Він оприлюднив доповідь про стан справ в Україні.
Там і про неприпустимі засоби під час мобілізації, і про єдиний телемарафон, який не має нічого спільного зі свободою слова.
Окремо заслуговує уваги цей абзац з доповіді:
«Комісар висловлює занепокоєння у зв’язку з повідомленнями про випадки ймовірного залякування та інших форм переслідування українських журналістів, адвокатів, представників громадянського суспільства, політичних діячів та лідерів громадської думки, критично налаштованих до влади.
У низці випадків українські органи влади накладали так звані «персональні санкції» на окремих осіб, обмежуючи їхню свободу пересування, вираження поглядів і права власності тощо.
Комісар висловлює стурбованість застосуванням персональних санкцій проти громадян України, оскільки вони передбачають суттєві обмеження прав людини та обходять звичайні судові механізми.
Крім того, Комісар рекомендує ефективно розслідувати повідомлення про залякування та переслідування.
Також варто звернути увагу на повідомлення про вибіркове використання мобілізації, що може мати стримувальний ефект на свободу вираження поглядів і, ширше, на громадянське суспільство.»
Раніше критика на адресу політики офісу президента лунала від доповідача на Парламентській Асамблеї ОБСЄ.
Шкода, що криворізька школа дипломатії не вчила розрізняти нюанси.
Проте, партнерів варто розуміти, щоб потім не дивуватися - чому це раптом послали?
●
Надмірне зосередження влади в руках президента тільки шкодить Україні.
Із самого початку власної президентської каденції Зеленський не відзначався прихильністю до демократичних процедур та чітких правил.
Можна згадати сумнівні з точки зору Конституції дострокові парламентські вибори влітку 2019-го, призначення на різноманітні посади «своїх», показові «наганяї» чиновникам у дусі «вийди звідси, розбійник», тиск на опозиційні політичні сили, намагання домінувати в медіапросторі та чимало іншого.
Четвертий рік повномасштабного російського вторгнення призвели до ще більшої концентрації влади в руках президента та його Офісу.
➤ Ні для кого не є секретом, що всі ключові рішення, зокрема й щодо питань дуже далеких від сфери його повноважень, приймають в Офісі президента.
Кого на яку посаду призначити, а кого звільнити, про що і як говорити в медіа, за які рішення голосувати в парламенті – усе це вирішують не ті, хто мав би відповідно до своїх посад і компетенції, а панове Єрмак, Татаров та компанія.
➤ Утворення телемарафону «Єдині новини» – просто неймовірний для влади шанс створити інформаційну монополію.
А тодішній заступник голови ОП Кирило Тимошенко прямо вказував редакторам що і як висвітлювати.
➤ Мабуть, ніде концентрація влади в руках Банкової не помітна так, як на прикладі деградації ролі Верховної Ради.
Упродовж трьох десятиліть незалежності парламент був вкрай далеким від досконалості, та все ж місцем, де існували різні точки зору і мала місце політична конкуренція (хоча іноді її методи й цілі учасників були вельми сумнівні). Зрештою, саме рішення законодавчого органу влади зіграли ключову роль і у вирішенні кризи часів Помаранчевої революції (так звана Конституційна реформа), і під час Революції гідності, коли ВР усунула втікача Януковича.
Нині ж парламент втратив будь-яку самостійну роль. Хоча монобільшості «Слуги народу» часто не вдається самостійно зібрати голоси для певних голосувань (бо є там і совісні та професійні люди), а ОПЗЖ чи низка олігархічних груп завжди прийдуть на допомогу.
➤ Нечисленну опозицію ж навмисне марґіналізують, обмежуючи їй, поміж іншого, можливість брати участь у закордонних відрядженнях. А спікер Стефанчук – покірний виконавець розпоряджень Офісу президента – видав документ у радянському дусі, згідно з яким усі депутати повинні під час закордонних відряджень (якщо їх туди, звісно, пустять) говорити й діяти строго в рамках отриманих наперед інструкцій.
Одне слово, жодної критики «лінії партії», бо більше у відрядження не поїдеш.
➤ Також Україна стала ледь не першою країною, яка порушила ключовий принцип формування парламентських делегацій у ПАРЄ – пропорційне представництво усіх парламентських фракцій, кожна з яких сама обирає власних делегатів. Волею спікера (хоча насправді зрозуміло, що указ прийшов з вищих інстанцій) фракції українського парламенту тепер такої можливості позбавлені.
➤ Порівняння Зеленського з Черчиллем певний час було в моді, та зараз воно остаточно скомпрометоване.
Бо що далі, то очевидніше, що президент і його оточення – це аж ніяк не британська політична еліта 80-річної давності. Хай і з надвеликими повноваженнями, але Черчилль очолював уряд воєнного часу, де, крім представників правлячої Консервативної партії, на ключових посадах були й представники лейбористської опозиції. Критика дій уряду й особисто прем’єра не була табу.
Ба більше, під час війни Черчиллю навіть висували вотум недовіри в парламенті (хоч і безуспішно).
Черчилль здатен був сприймати критику. На тлі цього уже згаданий Кирило Тимошенко неодноразово дзвонив до редакторів каналів – учасників телемарафону – і звинувачував у тому, що той чи інший сюжет засмутив президента.
Черчилль чи інші сильні лідери, котрі в минулому ефективно використовували великі повноваження, мали одну спільну рису – вони не боялись відповідальності.
Чинна ж українська влада на чолі з президентом – це еталонна боязнь відповідальності й пов’язаного із цим падіння електоральних симпатій. А на додачу – ревність до тих, хто цю відповідальність готовий брати.
Розвіявся оманливий дим зачарованих вражень від гарних виступів Зеленського по світу, виявилось, що якщо з нього і вийде Наполеон, то хіба такий, якого він власноруч зіграв у фільмі «Ржевський проти Наполеона» – слабка пародія, яка не має нічого спільного з оригіналом.
Тому в часи, коли від здатності лідера брати на себе відповідальність залежить доля всього українського, замість якісного ривка вперед завдяки вольовим і правильним рішенням маємо справу з диктатурою безвідповідальності.
.
Володимир Ар'єв
Роман Лехнюк
