Ти ось кажеш, що тебе позбавили дитинства. А мене позбавили не тільки дитинства, але і нормальної юності, і перспектив. І якби ми тут, в постсовковій Україні, не вміли, або не навчалися вигризати своє право жити гідно, як наприклад, ти - в Швеції, то було б і зовсім плачевно.
Екологія - це безсумнівно серйозне питання. Але совок - це утопія. І що гірше - це з якого боку подивитися. Он, Ізраїль в пустелі виростив сади. Мені здається, побудуй Ізраїль на каменях - він і там створить рай на землі. Так що екологія - це відносно. А совок, що поглинув одного разу Україну - це великий мідний таз, під яким майже нічого не росте. Ні свобода, ні самоповага, ні честь. Нам тільки й залишалося, що вирощувати це в глибокій темряві, чекаючи, коли ми зможемо розправити крила.
Я ось свою "безкоштовну" освіту відпрацьовувала в колгоспі або в класі під час чергування, економлячи гроші державі на прибиральницю. І макулатури ми здали стільки, що сьогодні заробили б пристойні гроші. Дитячу працю, заохочену московією (вона ж - ссср) сьогодні я б засудила в судах, тому що привчати до праці своїх дітей буду вдома. Я і тільки я. А працювати замість найнятого персоналу, як робили в свій час ми, і говорити, що це "безкоштовна освіта" - це підміна понять. Я якось бачила сюжет про північних корейців, які в наш час вручну викладують камінці біля залізничних шляхів, всім скопом, сім`ями. Ось ми саме так тут і жили. А ти кажеш, дитинство...
Я, Грета, не могла собі дозволити хороше взуття і якісний одяг. Я не могла собі дозволити стаціонар, а тільки заочний - тому що рано пішла працювати. Ти проект розкручений, а нам, постсовковим дітям, доводилося розкручувати себе самостійно, не маючи можливості чесно обміняти свої знання на місце у ВНЗ. Нас без грошей валили на іспитах, щоб не займали кушеві місця. Ти можеш собі дозволити прогулювати школу - а ми, прогулюючи, ризикували скотитися на повне дно, особливо не отримуючи підтримки сильної держави. Тому що ні сили, ні держави нам побудувати не давали.
Окупація України совком - це, знаєш, довгограюча платівка, тому що через довгі роки цієї каламуті ми тепер не можемо так швидко вибратися з російської орбіти. Ми тепер з кров'ю відриваємося від них, і дитинство не тільки наше, але і наших дітей затьмарене якщо не кризою, так війною.
Багато хто помінявся б з тобою місцями. Але куди ми з нашого корабля?
Адже він наш?
Рідний?
