Чесно кажучи, мені від цього тексту «The Economist» трохи моторошно. Вже зрозуміло, що з Трампом нам у війні світить одне: заряджати європейську потужність в українську незламність. І за всіми отими бутафорними історіями про потєшні гарнізони європейців від нас тихенько пройшла одна дуже погана новина. В Євросоюзі планували збільшити військову допомогу Україні цього року до 40 млрд євро. Але цей план розвалився на європейському саміті 20 березня. План асигнувань був урізаний до… 5 мільярдів євро на боєприпаси по данській моделі (це коли європейці платять гроші українським виробникам за зброю для ЗСУ). Ви зрозуміли рівень, да?
…Я не буду критикувати окремі види озброєнь, які в цій статті рекламує Камишин. Йому по долгу служби необхідно. Та й нам все добре, що вище нуля. Бо покладатись можем лише на себе. Це не жарт. Грошей буде все менше, а бажання жити меншим не стане. В цьому рівнянні ще менше лишається прощення для корупції і рукожопія.
Як Європа сподівається перетворити Україну на «сталевого дикобраза»
Інвестиції в оборонну промисловість країни - найкращий спосіб утримати її в бою
Перемир'я між Росією та Україною залишається далекою перспективою, і Європа повільно просувається до створення «сил заспокоєння», які допоможуть підтримати його. Американська військова допомога зменшується і незабаром взагалі припиниться, якщо її не поновить Дональд Трамп, що виглядає малоймовірним. Найкращий спосіб гарантувати безпеку України, кажуть її прихильники, - це забезпечити, щоб вона була озброєна до зубів, незалежно від припинення вогню чи ні. З цією метою 19 березня Європейська комісія окреслила «стратегію дикобраза» для України, що складається з двох частин.
По-перше, Європа закупить більше боєприпасів і систем озброєння для України, в тому числі критично важливі ракети для протиповітряної оборони. По-друге, вона стимулюватиме власну оборонну промисловість України, що називається «найефективнішим і найекономнішим способом підтримки військових зусиль України». Цей план є дітищем Кайї Каллас, колишнього прем'єр-міністра Естонії, яка зараз є головним дипломатом Європейського Союзу. Вона хоче подвоїти військову допомогу Україні цього року до 40 млрд євро (44 млрд доларів).
Аргументи на користь інвестування у вітчизняну зброярську промисловість є переконливими. За радянських часів Україна була великим виробником озброєнь, але після здобуття незалежності в 1991 році ця галузь практично занепала. Тим не менш, існувала інженерна база і процвітаючий новий технологічний сектор, на який можна було спиратися, коли три роки тому Росія розпочала повномасштабне вторгнення. Країна мала фундамент: потужний виробничий сектор і безліч інженерних шкіл та університетів, з яких люди з вузькоспеціалізованими знаннями перейшли в оборонну сферу, каже Андрій Загороднюк, колишній міністр оборони, який очолює Центр оборонних стратегій, аналітичний центр у Києві. «Починаючи з 2022 року, розвиток відбувається надзвичайно активно. Відбувається постійний інноваційний процес», - додає він. Якщо на Заході закупівля озброєнь зазвичай триває роками, то в Україні ідея може перетворитися на зброю в руках солдата за лічені місяці.
Минулого року українські збройові компанії виробили озброєння на суму 10 мільярдів доларів, згідно з березневим звітом Українського інституту майбутнього (УІМ), іншого аналітичного центру. Це втричі більше, ніж у 2023 році, і вдесятеро більше, ніж у 2022 році. На понад 800 приватних і державних підприємствах оборонного сектору працює 300 000 кваліфікованих працівників. Олександр Камишин, який курує оборонну промисловість у президента України Володимира Зеленського, каже, що цього року виробництво становитиме близько 15 мільярдів доларів, але сектор має потенціал для виробництва близько 35 мільярдів доларів. Стримуючим фактором є лише брак коштів, з яким, як він сподівається, допоможуть союзники.
Незрозуміло, яка частка потреб збройних сил України задовольняється за рахунок місцевого виробництва. У звіті УІФ йдеться про 30%, але пан Загороднюк вважає, що ця частка ближча до 50%. Що не викликає сумнівів, так це те, що виробництво неухильно зростає, незважаючи на постійні російські обстріли заводів. «Деякі об'єкти зазнали ударів по п'ять і більше разів, - каже пан Загороднюк. «Але вони виживають». Заводи розосереджені і розкидані, що робить їх стійкими до атак.
Україна планує виробити 5 мільйонів дронів з видом від першої особи (FPV), які домінують на полі бою, порівняно з 2 мільйонами минулого року. Вона має на меті створити 30 000 більших дронів дальнього радіусу дії, які можуть завдавати ударів в глибині Росії. А пан Зеленський поставив за мету створити 3 000 сучасних крилатих ракет, таких як нові «Довгий Нептун» з дальністю польоту 1000 км (одна з них нещодавно вразила нафтопереробний завод у Криму), а також «ракети-безпілотники», такі як «Паляниця» з турбореактивним двигуном. Україна також випробовує свої власні балістичні ракети на російських цілях; вони надзвичайно швидкі і тому їх важче перехопити. Фабіан Хоффманн, експерт з ракетних технологій, вважає, що ці цифри для великих ракет можуть бути амбітними.
Інновації зробили українські технології радіоелектронної боротьби передовими. Ніко Ланге, колишній чиновник Міністерства оборони Німеччини, вважає, що її можливості зараз випереджають можливості як російських, так і західних систем. Одним з нещодавніх успіхів стала перешкода «Ліма», яка перекриває систему наведення російських планерних бомб, що руйнували українські оборонні позиції.
Україна також нарощує виробництво традиційних озброєнь. Минулого року вона відправила на фронт понад 2,5 мільйона артилерійських і мінометних снарядів завдяки партнерству з норвезькою компанією Nammo і франко-німецькою фірмою KNDS. (Багато мінометних мін українського виробництва, однак, мали серйозні проблеми з якістю.) Щомісячне виробництво самохідної гаубиці «Богдана», яку високо цінують на українському КЗВВ, прискорилося з шести до близько 20 одиниць. Це втричі швидше, ніж французька фірма Nexter виробляє свої дорожчі гармати CAESAR. За умови більшого європейського фінансування виробництво «Богдани» могло б подвоїтися.
Проте існують значні прогалини в тому, що Україна може виробляти, що робить спільні підприємства з європейськими та американськими фірмами життєво важливими. Шасі для бронетехніки, необхідної для доставки військ на передову, все ще доводиться імпортувати. Німецький оборонний гігант Rheinmetall нещодавно відкрив перший з двох заводів в Україні з виробництва бойової машини піхоти Lynx.
Іншим важливим завданням є зменшення залежності України від західних систем протиповітряної оборони, особливо американських. За словами пана Загороднюка, потреба в них «настільки велика, що її неможливо задовольнити за рахунок імпорту». У січні Олександр Сирський, головнокомандувач ЗСУ, підтвердив, що Україна розробляє систему, здатну збивати балістичні ракети. Спільне підприємство з французькою компанією Thales, яка є частиною консорціуму, що створює систему протиповітряної оборони SAMP-T, забезпечить доступ до передових радарів та оптоелектроніки.
Прямим європейським інвестиціям в українські оборонні компанії перешкоджає заплутана правова система країни і низький кредитний рейтинг. Пан Ланге вважає, що інвестиції повинні йти в більш динамічні приватні компанії, а не в державні підприємства. Ланцюги поставок українських компаній також мають проблеми. Фабріс Потьє, колишній директор НАТО з питань політики і планування, занепокоєний їхньою залежністю від китайських комплектуючих для безпілотників. За його словами, Європа повинна забезпечити українців «оптикою, гіроскопами, датчиками і контролерами польоту». Пан Загороднюк вважає, що Європа могла б дати Україні перевагу над Росією, надіславши їй передові верстати, компоненти та програмне забезпечення.
Найшвидший спосіб доставити спорядження до рук українських бійців, з чим погоджуються майже всі, - це «данська модель». Україна визначає пріоритети, Данія платить, а данські експерти оцінюють постачальників і контролюють виконання замовлення. Минулого року данці купили 18 гаубиць «Богдана», які одразу ж були передані українським збройним силам. За цим послідувало фінансування безпілотників дальнього радіусу дії та ракетних систем. Фінансування включало 125 млн євро з Данського національного фонду допомоги Україні, 20 млн євро від Швеції, 2,7 млн євро від Ісландії та 390 млн євро у вигляді відсотків, отриманих від заморожених російських активів. 3 квітня Данія пообіцяла виділити ще 264 млн євро. Україна сподівається, що цього року вдасться знайти щонайменше 1 млрд євро для цієї ініціативи. Пан Камишин каже, що «п'ять з гаком» європейських країн зараз використовують данську модель.
На жаль, план пані Каллас розвалився на європейському саміті 20 березня. Дехто звинуватив її в тому, що вона не змогла провести дипломатичну роботу, щоб заздалегідь домовитися з лідерами. Зрештою, план був урізаний: 5 мільярдів євро мають бути витрачені на боєприпаси. Пані Каллас сповнена рішучості відродити цей план. Якщо їй це не вдасться, Європа відкине найшвидший і найефективніший спосіб для України захистити себе.
