"Премія для мови" - Віталій Портников

"Премія для мови" - Віталій Портников

Нобелівка норвезького письменника й драматурга Юна Фоссе викликала швидше здивування у тих, хто стежить за літературним процесом. Як майже завжди буває із рішеннями Нобелівського комітету, було чимало більш відомих фаворитів – а премію отримала людина, твори якої практично не перекладалися українською, хіба що один роман багато років тому. Саме тому залишається задовольнятися тільки тим, що думають про творчість нобелівського лауреата ті, хто читав його романи й дивився вистави за його п'єсами. 

Однак для мене важливою у рішенні Нобелівського комітету є тенденція, яка створює сподівання і на майбутню українську «нобелівку», – тенденція для мови, що бореться.

Норвезьких письменників, що отримали Нобелівську премію, взагалі можна перерахувати по пальцях однієї руки. Їх було всього троє, при цьому передостання норвезька премія була присуджена майже 100 років тому, коли її отримала Сіґрід Унсет. Можна, на перший погляд, цьому здивуватися, адже за Нобелівську премію з літератури голосують у Стокгольмі, а там уже напевне знайомі з літературою сусідньої країни набагато краще, ніж ми з вами. Але варто нагадати, що Швеція (як і Данія) тривалий час були для Норвегії метрополіями, й це особливе ставлення до колишньої бунтівної провінції не так просто зникає навіть з культурної підсвідомості.

Але є ще одна важлива особливість норвезького нобеліатства. Всі три попередні лауреати – і Унсет, і Кнут Гамсун, і Б'єрнстьєрне Б’єрнсон – у своїй творчості користувалися найбільш розповсюдженим варіантом норвезької мови, так званим букмолом, на якому творили і всі визнані титани норвезької культури, такі як Ібсен. Фоссе – перший нобелівський лауреат з Норвегії, який користується іншою норвезькою мовою, нюношком. І чому це важливо? 

Букмол – це дійсно та мова, якою більшість норвежців користувалася на момент отримання незалежності від Данії, насамперед у містах. Приблизно так, як у більшості українських міст на момент отримання незалежності користувалися власним варіантом російської. Однак були подвижники, які бажали надати літературних форм тій мові, якою продовжувало говорити норвезьке село, – здебільшого на заході країни. Однак у цієї майбутньої мови було і своє велике місто, мешканці якого були готові підтримати відновлення саме норвезької літературної мови, – Берген, такий собі норвезький Львів. 

Відразу скажу, що конкуренцію більш звичному букмолу «нова» – хоча насправді дуже стара – норвезька мова програла. Так, сьогодні її всі розуміють, це друга офіційна мова країни, але використовують її не більше 10 відсотків норвежців. Відповідно і література, телебачення, медіа, театр. 

Так от тепер Юн Фоссе, перший норвезький нобелівський лауреат за майже сто років, перетворюється у культурі власної країни на постать, яка може конкурувати з великими письменниками, що творили на «букмолі», тобто на прилаштованому до норвезьких потреб варіанті датської. Це означає, що мова має значення – хай навіть їй не вдається охопити великий простір, але вона може претендувати на національне представництво, вважатися культурним надбанням. 

І чому це дійсно є важливим для нас? А тому, що в очах тих іноземців, хто дивиться в бік нашого культурного простору, мова донедавна великого значення не мала. Тим більш, що і відомі представники національних культур – білорус Василь Биков чи киргиз Чингіз Айтматов – писали російською мовою, а білоруська російськомовна письменниця Світлана Алексієвич навіть стала нобелівською лауреаткою. 

Нобелівка Юна Фоссе – це нагорода не тільки людини, а й нагорода мови. Нагорода збереженню спадщини. Нагорода подвижництву, яке почалося менш як два сторіччя тому, коли Івар Осен почав укладати свої знамениті словники норвезьких діалектів. До речі, практично в той самий час почалася й кодифікація української – словники, літературні твори, запис пісень та казок. І це збереження й нормування свого є дуже схожим на норвезький процес пошуку та реконструкції власної мови. 

Тому я вірю, що коли Нобелівську премію з літератури отримає український письменник, це також буде не тільки премія для людини. 

Це буде премія для мови.