Я не знаю, чи варто очікувати сенсацій найближчими днями? Принаймні від офіційних публікацій з переговорів Байдена з путіним. Швидше за все, результат буде видно з дій Росії. Або ситуація залишиться тією ж, з плавним та поступальним нарощуванням сил на кордоні України. Або законсервується на певний час. Або буде загрозливий «стрибок», з підтягуванням забезпечення, палива, боєприпасів, перекиданням помітних груп військ та розгортанням польових шпиталів.
Про те, що Росія відведе війська до пунктів постійної дислокації – нічого не говорить.
Характерним виявився інший момент. Маємо ситуацію - на кордоні з Україною максимальне напруження. Безпосередня загроза висить саме над нами. Переговори відбулися саме щодо російської ескалації у відношенні України, а всі додаткові теми розмови були другорядними.
Було б логічним, якби напередодні переговорів президент США обговорив майбутнє з президентом України. Бо ситуація стосується саме України в першу, другу і третю чергу. Тому що чотири десятки мільйонів людей є суверенною країною, і саме вони будуть чинити опір, зазнавати втрат і позбавлень у разі агресії. Саме їх життя та свобода під загрозою. І саме президент України репрезентує цих людей, і з ним необхідно вести консультації, і якщо не погоджувати дії, то хоча б інформувати про суть майбутніх подій.
Розмови не було.
Що, за логікою, має зробити президент США, одразу після закінчення переговорів про Україну з тим, хто загрожує їй безпосередньо, активно та просто зараз? Підняти трубку та терміново обговорити те, що сталося з президентом України. З головним представником країни, безпекою якої зараз переймається весь світ.
Розмови не було. Більш за те. Розмову, яку заплановано на сьогодні – перенесли на завтра.
Натомість із європейськими лідерами розмови вже ведуться. Щодо України. Щодо можливих заходів та реакцій.
Що це означає? Дуже сумний, але цілком очікуваний факт.
За два роки президентства, Володимир Зеленський, (один із найвпливовіших лідерів світу за версією невігласів) – остаточно втратив довіру як людина, яка представляє свою країну. А так само як Верховний Головнокомандувач армії, якій, цілком імовірно, найближчим часом доведеться чинити опір переважаючому противнику.
І «розмови про Україну без України», швидше за все, ведуться саме для того, щоб не дозволити нинішньому керівництву України, завдати шкоди Україні своїми непередбачуваними діями. А так само, щоб реальна позиція США та партнерів, і їхній план дій не став відомим ворогам України протягом години – через мережу привладних кротів. Наявність яких цілком слушно підозрюють як поза країною, так і всередині неї. І які ретельно охороняються чинною владою.
Це на даний момент найяскравіший маркер краху зовнішньої політики як особисто Зеленського, так і всієї його системи.
Це погані новини. Гарні в тому, що «здавати» нас, зважаючи на все, не збираються. Навіть не заради нас. Заради себе. Щоб не роздратувати апетит нахабної північної бензоколонки. Щоб не дати повірити у власну всемогутність та безкарність. І не спровокувати на наступні кроки, вже у бік решти світу.
Що ще добре? Армія, яка є готовою. Досвідчений резерв, який є, і повернеться до лав. Свідома частина громадян України, яка візьме участь у опорі в міру своїх можливостей (а з досвіду – вище за міру). І те, що ми й не сподівалися, що влада закомплексованих злодійкуватих дилетантів буде нам корисна в процесі опору. Тим більше, що більшість процесів відбувається не завдяки, а всупереч їм.
Саме наша готовність, разом із міжнародними зусиллями вселяє серйозну надію на благополучне вирішення ситуації.
Якщо, звісно, веселі чоловічки нагорі дадуть країні діяти, і не втрутяться у процес. І не смикнуть кермо держави у бік найближчого стовпа.
