Здавалося, що ми можемо збудувати менше-більше зрівноважений прогноз на розвиток подій майбутнього після перемоги Трампа.
Як класичні історики, воєнні стратеги й аналітики, державотворці й професійні політики. Америка – стара демократія, яка не давала майже 150 років особливих збоїв.
Вона – єдина з Європою ментальними, генетичними, культурними, естетичними й ціннісними коріннями. Євроатлантична сімʼя.
Тріщини можливі, але розкол – ніколи. Продати Україну Путіну в обмін на ефемерний мир неможливо. Це підірве всі засадничі принципи століття правлячої демократії.
Дональд Трамп, політична, воєнна, економічна еліти Америки не поступляться ультиматуму регіонального лузера, який для острашки ходить з великим кольтом на ремні.
Тим більше, що американці вже тричі наступали на українські граблі: відібравши ядерну зброю, відмовивши в гарантіях Будапештською угодою, відкинувши заявку прийняти в НАТО і реально заохотивши Путіна напасти на Україну, допустивши анексію Криму й окупацію Донбасу у 2013 році.
Тепер із кожної праски українцям ледве не щодня повідомляють, що Трамп посадить за стіл переговорів Зеленського з Путіним і змусить першого, як безпомічного, переносити агресору 20 або й більше % території країни й стати безправною сірою санітарною зоною між Європою і кривавою Росією.
Альтернативи подібному сценарію ніхто не висуває. Несмілива й без цього команда Байдена ховається за спину Трампа, а ЄС радиться і радиться, рахує і рахує, обіцяє й обіцяє, отруюючись їдким димом американського хаосу.
Туск, який головує з 1 січня майже пів року у Єврораді, хитається між рішучістю підтримати Україну і без США, і страхом воєнного зіткнення з Росією, коли США може бути байдуже до Європи.
Шольц іде. Під кінець він годину в чомусь переконував кремлівського сидільця. З дозволу союзників і Зеленського, хоч останній, як і після розмови Трампа з Путіним, це заперечує. Аби не розцінили це, як його черговий план після примусу до миру, готовності до перемоги й план залізобетонної стійкості до плану «мʼякої капітуляції».
Путін і його лейтенанти все частіше посилаються на нього, як вже підготовлений – Стамбульські угоди. Саме про це Путін говорив німецькому канцлеру.
У перші дні після перемоги Трампа різні групи його радників виступили від його імені з планами завершення війни між Росією та Україною. В останній тиждень про них більше ніхто не говорить. І не тому, що вони нежиттєздатні та надто примітивні для реалізації. Вони спрацювали, як сильний інструмент тиску на Україну. Найбільше, на президента Зеленського, який жорстко їх відкинув.
Проблема ще й в тому, що вони вже надто близькі до стратегії Кремля і повторюють більшість його меседжів.
