Сьогодні трошки філософський допис. Знаєте, війна відкриває людей, виводить їх з тіні, знімає маски з душ та облич. Війна, це як лакмусова смужка, яка дозволяє розуміти те, що всередині людини та суспільства, розуміти корінь того, що проявлено зовні. Й це був би найцікавіший та найстрашніший розділ у філософії, бо ніщо так не розкриває людину та суспільство, як війна. Тому так часто пишу соціальні історії, описую зміни, що відбулися у суспільстві, бо це і є філософія війни.
Я пишу ці філософеми, бо я бачила війну з самого початку й мені ще дуже болить тим, як вмирає моє місто та мій край. Можливо, ці історії й ці філософеми допоможуть суспільству вберегти себе. А можливо дадуть розуміння, які контраргументи треба викладати в розмові з тими, хто досі вірить в мир з росією чи гарних росіян.
Сьогодні теж соціальна історія. Але на цей раз без конкретних героїв, бо їх багато. Сьогодні історія із зібраного образу багатьох людей, які стали фундаментом війни та її дійовими особами. Напевно, я десь у середині себе, чекала на появу такої історії, бо усе, що останній час відбувається в ОРДЛО нарешті почало міняти суспільство, тому вважаю, що це важливо й про це необхідно поговорити.
Як я вже писала раніше, окупація критичною більшістю мешканців ОРДЛО була сприйнята, як й поява в ОРДЛО росіян, дуже позитивно. Від окупантів критична більшість мешканців ОРДЛО очікували «плюшек», «пабагатому», «освобождения», тому відношення було піднесене, люди обожнювали не тільки росіян, а й кадирівців, бурятів. Їх радо пускали у дім, радо прислужували, годували, довіряли.
Досить багато часу мешканці ОРДЛО робили вигляд, що не бачать ані знищення підприємств, ані знищення населення, ані того жаху, який принесли на Донбас окупанти. Довіра до окупантів знищила дуже багато мешканців ОРДЛО. Але цього вони так й не зрозуміли.
Зараз в ОРДЛО військових більше ніж цивільного населення. Це не тільки росіяни, це й найманці з інших країн, й кадирівці, й буряти, й місцеве населення, яке воює на боці окупантів. Це не тільки мобілізовані, які не відмовилися воювати на боці окупантів, це й досить багато добровольців з мешканців Донбасу, які радо стали до військ рашистів.
Місцеве населення досить швидко звиклося з реаліями й заробляє на війні, як хто може. Здебільшого це сексуальні послуги, які мешканці ОРДЛО надають військовим, як чоловіки так й жінки, а також, що ще страшніше, діти. Тут навіть вдовці не носять чорні хустки, а радіють новим можливостям.
Але основний заробіток мешканців ОРДЛО у тому, що вони здають квартири у оренду військовим. Я теж писала про це, бо досліджую ОРДЛО цілодобово. Від кількості військових залежить добробут мешканців ОРДЛО. Бо у магазинах, на базарі, знімають квартири, отримують послуги більшість військових. Ось такі часи.
Мешканці ОРДЛО це дуже добре розуміють. Такий собі симбіоз. Одні заробляють на війні вбиваючи українців, другі заробляють на війні, викачуючи гроші з вбивць. Й їм байдуже кого обслуговувати, росіян, китайців. Мешканці ОРДЛО вже настільки стали морально ницими, що міняють «братів», як скатертину на столі.
Але, дуже дивно, що на цей час, дуже мало хто з мешканців ОРДЛО каже «освободители» чи «наши мальчики». Риторика змінилася. “Вояки” – саме так в ОРДЛО зневажливо називають усіх, хто має відношення до російської армії, навіть своїх місцевих колаборантів, які воюють на боці окупанта. Мешканцям ОРДЛО байдуже, що це за вояки, вони просто бачать у військових гаманець з грошима, тому просто використовують їх.
А у 2014-му це були «освободители», «наши мальчики», «народное ополчение». Їм присвячували казки, вірші, знімали фільми. Ні, й зараз знімають, бо ж за це росія гарно платить, але у побуті – вояки. Зневажливо, через губу, спльовуючи – вояки. Бо вже усі розуміють, що це за «освободители».
Цікава ситуація: ресурс використовує ресурс. Ще до недавнього мешканці ОРДЛО були ресурсом для росіян, й ось вже позиції вирівнялися. Тепер на вояк полюють з клофеліном, як у старі 90-ті, обпоюють, обкрадають, навіть продають у рабство росіянам.
Це не означає, що мешканці ОРДЛО стали проукраїнські чи ведуть партизанську війну з окупантами – ні. Звісно, що ні, й позиція «путин нас спасет», «донбасс-россия», залишилися незмінними для тої самої критичної більшості мешканців ОРДЛО. Це означає лише те, що мешканці ОРДЛО більше не відчувають поваги, співчуття, не почувають себе зобов’язаними перед «освободителями». Для них вояки, просто ресурс, який можна використати в тих умовах, які склалися в ОРДЛО. Не більше не менше.
Якщо на місце російських вояк прийдуть китайські, відношення буде таке саме. Якщо на місце російських вояк прийдуть війська НАТО, відношення буде таким самим: гроші в обмін на послуги.
Що ж, політика та кремлівські наративи ще не вивітрилися з голів «народа Донбасу», але цинічне відношення до росіян, яке прийшло замість поклоніння та сліпої віри, це вже щось.
