Звісно, Такер Карлсон Пулітцерівську премію не отримає і завершить безславно.
Захід все ж еволюціонує і робить висновки з минулого. Та й інтернет вже не дасть великій брехні жити довго, хоча й гуртує придурків кожної нації і всього світу в єдине стадо.
Шкода, що ми не читаємо власну і всесвітню історію, натомість щоразу з неприхованим здивуванням «вперше» проходимо її чергову спіраль. І знову набиваємо гулі на тому самому місці, втрачаємо цінну кров і шанс на нормальне життя.
Такий шлях…
Поза тим, хотів би попросити віце-премʼєр-міністра Михайло Федоров переговорити з Вашинггоном, бо у нас знову проблема зі старлінком на окремих ділянках фронту. Щоб пояснили Ілону Маску, що “business is business”, а то він, можливо, вкотре захопився ультранаціоналістичними теоріями і величчю якоїсь раси…
Вибачте, що таким дрібʼязком відволікаю, але я вже одружений і опцію «Шлюб в Дії» не активую.
П.С. Єдине інтервʼю, яке дав Сталін західному журналісту, було інтервʼю з Дюранті в 1929 р.
Volodymyr Viatrovych два роки тому написав чудову статтю про це. І Дюранті повернувся…
«Дюранті був спеціальним журналістом американського видання у Москві з початку 1920-х. На його очах постав комуністичний тоталітарний режим. Він бачив, як розгорнулися репресії, проводили колективізацію, як творили культ Сталіна.
Це не завадило Дюранті писати про СРСР як країну, що може служити для світу прикладом. Він єдиний західний журналіст, який взяв ексклюзивне інтерв’ю у Сталіна. Це сталося в 1929-му, коли Сталін вже знищив конкурентів у боротьбі за владу і розпочав масовий наступ на “куркулів” та інтелігенцію.
Але статті Дюранті просували на Заході зовсім інший образ кремлівського тирана – лідера країни і ефективного керівника. Цим він посприяв налагодженню стосунків між СРСР та вільним світом – незгірш, ніж у наш час це робили пропагандисти Раша Тудей для Путіна.
Під час Голодомору Дюранті твердив: масова смертність в СРСР через брак їжі є брехнею. Заявляв, що їздив теренами, де мав бути голод, і особисто бачив там «пухкеньких дітей та вгодованих телят».
Із завзяттям Скабєєвої та Соловйова кидався в пресі на відважних західних журналістів (таких як Гарет Джонс чи Малкольм Магерідж), які писали правду про вбивство голодом.
Він заперечував страшну трагедію не тому, що не знав про неї. І не тому, що був введений в оману. Дюранті був не жертвою пропаганди, а свідомим інструментом. Восени 1933-го, вже після Голодомору Дюранті приватно розповідав британському дипломату: «Цілком можливо, що десять мільйонів людей померло безпосередньо або опосередковано від нестачі їжі в Радянському Союзі протягом останнього року»…».
Лінк на повну статтю в коментарях нижче
