100 Великих чудес України - «Ластівчине гніздо»

100 Великих чудес України - «Ластівчине гніздо»

Трьома відрогами спускається до моря мальовничий обривистий мис Ай-Тодор. На західному стоїть Ай-Тодорський маяк, на середньому — «Ластівчине гніздо». Будівля, яка нагадує середньовічний замок, подібно до гнізда ластівки приліпилася над самим обривом, на прямовисній скелі на висоті 38 м над рівнем моря. Вона вже давно стала своєрідною візитною карткою Південного узбережжя Криму. Романтичний образ навислого над морем замку було розтиражовано сотнями тисяч буклетів, листівок, навіть поштових марок. Важко повірити, що замку цьому немає ще і ста років — настільки він став звичним, невіддільним від навколишнього ландшафту.

Історія цього архітектурного символу Криму незмінно викликає інтерес у кожного, хто хоч раз бачив його. Хто і коли побудував «Ластівчине гніздо»? Кому належав цей дивовижний замок, хто тут жив? На жаль, треба визнати, що пошуками відповідей на ці питання серйозно ніхто ніколи не займався. Рання історія «Ластівчиного гнізда» оповита таким щільним туманом відвертих вигадок, що дістатися до істини деколи просто не є можливим.

Однією з таких байок є історія про якогось безіменного генерала, пораненого в російсько-турецькій війні 1877-1878 рр. Нібито за подвиги йому була виділена ділянка землі на мисі Ай-Тодор, де для генерала побудували дерев’яну дачу, яку пізніше назвали «Генераліф» — тому, що була ця дача генеральською. Можливо, якийсь генерал і був первинним власником дачі на мисі Ай-Тодор, але походження назви Генераліф пов’язане не з військовим званням, а з назвою палацу мавританських халіфів в Гранаді (Іспанія) — Хенераліфе («Високий сад»). Цей палац є частиною ансамблю знаменитої Альгамбри, прекрасної резиденції гранадських правителів. Ще в середні віки Альгамбру оспівували як «світлу зірку неба», «житло насолоди». Подальші покоління оточили її ще найбільш романтичним ореолом. Поступово склалося стереотипне уявлення про Альгамбру як уособлення східної розкоші. З особливим натхненням домислювалися тут пристрасті і гаремні таємниці.

У XIX ст., в епоху захоплення європейського суспільства арабським Сходом, багато будівель в містах Європи, починаючи з ресторанів до солідних банків, оформлялися у вигляді химерних східних палаців, курорти прикрашалися екзотичними віллами, бари і кафешантани носили звучні назви «Альгамбра» або «Хенераліфе» (в інших транскрипціях — «Генераліфе», «Генераліф»). Не залишилися осторонь і власники дачі на мисі Ай-Тодор, назвавши своє затишне гніздечко «Генераліф — замок любові». З часом незрозуміла кримчанам назва «Генераліф» обросла різними фантастичними легендами.

Ім’я першого (або одного з перших) власника дачі можна назвати досить точно: ялтинський лікар Адальберт Карлович Тобін. В. В. Святковський в опублікованій в 1902 р. книзі «Південний берег Криму від Ялти до Алупки» називає А. К. Тобіна вже «покійним». З тексту путівника по Криму Г. Москвича (видання 1895 р.) витікає, що вже у середині 1890-х років побудована «надзвичайно сміливо на прямовисній скелі» дача носила назву «Ластівчине гніздо».

Близько 1902 р. власник дачі міняється. Тут знов виникає плутанина: одні стверджують, що власником «Ластівчиного гнізда» стає московська купчиха (за іншими даними — актриса) Рахманова, інші називають якогось «бакинського німецького нафтопромисловця» барона Штейнгеля. Згідно з однією версією, в 1910 р. Рахманова продає «Ластівчине гніздо» Штейнгелю, з іншою — Штейнгель напередодні Першої світової війни продав Рахмановій замок і виїхав за кордон, оскільки був «німецьким шпигуном».

Можливо, для когось це стане несподіванкою, але в дореволюційній Росії не було ніякого «бакинського нафтопромисловця» за прізвищем Штейнгель. Проте був добре відомий багатий і численний баронський рід Штейнгелей, тісно пов’язаний з Україною, Кубанню і Ставропіллям. З цього роду, зокрема, вийшов барон Володимир Рудольфович Штейнгель (1898-1935 рр.), великий підприємець, мільйонер, власник значних маєтків на Кубані, Ставропіллі, в Сибіру. У 1900 р. його маєток «Хутір» був визнаний на Всесвітній виставці в Парижі еталоном сільськогосподарської діяльності. Після революції 1917 р. барон емігрував до Польщі.

У 1910 р. на місці старої дерев’яної дачі починає споруджуватися витончений кам’яний замок в стилі модерну з елементами готики і мавританської архітектури (марення про гранадське «Генераліфе — замку любові» ще, мабуть, були живі в пам’яті власників дачі). Як повідомляє авторитетний довідник «Пам’ятники містобудування і архітектури Української РСР», будувався замок «за проектом інженера-архітектора А. В. Шервуда, сина відомого архітектора В. Й. Шервуда, автора будівлі Історичного музею в Москві». Не виключено, що інженер-архітектор А. В. Шервуд дійсно колись існував в природі, тільки в числі дітей відомого архітектора В. Й. Шервуда його не було. У Володимира Йосиповича Шервуда (1833-1897 рр.) були три сини: Сергій (1858-1899 рр.) — архітектор, поборник «неоруського» стилю; Володимир (1867-1930 рр.) — теж архітектор, який переважно працював в стилі модерну; Леонід (1871-1954 рр.) — скульптор, заслужений діяч мистецтв, який ніколи не займався будівництвом. Але автором проекту «Ластівчине гніздо» став не син, а онук В. Й. Шервуда — Всеволод Сергійович, син Сергія Володимировича Шервуда та Ольги Дмитрівни Травникової.

Архітектор, живописець, володар обширної бібліотеки з мистецтв В. С. Шервуд в 1910 р. відправився до Криму у весільну подорож і абсолютно несподівано для себе одержав замовлення побудувати на місці старого «Ластівчиного гнізда» романтичний «замок любові». Будівництво унікального за інженерним рішенням, але досить еклектичного за архітектурою замку зайняло два роки (1910-1912 рр.). Витіювата споруда вийшла порівняно невеликою: довжина її складає близько 20 м, ширина — 10 м, висота — 12 м. Складено замок з каменя, стіни фанеровано вапняком, зубчаті башточки були обштукатурені. Внутрішнє планування складалося з передпокою, вітальні і спалень на двох рівнях башти. З трьох боків споруди було влаштовано майданчик, звідки відкривається вид на морські дали і мальовниче Кримське узбережжя.

Вважають, що в 1914 р. замок було продано московському купцю П. Г. Шелапутіну. В деяких джерелах можна зустріти твердження, що новий власник нібито «відкрив в замку ресторан. Але незабаром купець помер і ресторан закрився». Павло Григорович Шелапутін (1847-1914 рр.) — представник відомого роду багатющих московських купців-старообрядців, видний громадський діяч і підприємець, меценат і філантроп, засновник Педагогічного інституту в Петербурзі, дійсний статський радник (з 1911 р.), потомствений почесний громадянин, який отримав в 1911 р. дворянський чин, — дійсно міг придбати на початку 1914 р. «Ластівчине гніздо». Він неодноразово бував в Криму, мав на Південному березі дачу, на його кошти при Олександрівській гімназії в Ялті була збудована церква, де Шелапутін був почесним старостою. 23 травня 1914 р. П. Г. Шелапутін помер у Фрібуре (Швейцарія). Історія ж з рестораном в «Ластівчиному гнізді» швидше за все відноситься до області вигадок: для людини таких масштабів і релігійних переконань, якою був Шелапутін, ресторан — це дуже дрібно і несолідно. Взагалі, історія з придбанням «Ластівчиного гнізда», схоже, просто є плутаниною: річ у тому, що поряд зі «справжнім» «Ластівчиним гніздом» в ті часи існувало ще одне, яке належало П. Г. Шелапутіну.

«На Ай-Тодорі існують такі дачі: «Генераліф» — Замок любові, яка належить бар. Штейнгелю, — повідомляє Григорій Москвич в своєму «Путівнику по Криму» (видання 1913 р.). — Дача ця відома під ім’ям «Ластівчине гніздо» і побудована надзвичайно сміливо на краю абсолютно прямовисної скелі. Поблизу — невеликий буфет, де можна отримати різні води, самовар тощо. Зі східного боку маяка (нижче, ніж нижнє шосе) — маєток П. Г. Шелапутіна «Перлина», який займає понад 13 дес. і має 8 дач різної величини в 11, 4, 3 і 1 кімнати, які орендуються щомісячно від 25 до 40 крб. за кімнату. Серед дач Шелапутіна — одна розташована над обривом між «Генераліфом» і маяком, також відома під ім’ям «Ластівчине гніздо».

У роки громадянської війни дача була покинута. У 1920-і роки замок відремонтували і ось тоді-то дійсно відкрили в ньому ресторан. Він так і називався: «Ластівчине гніздо». 12 вересня 1927 р. «Ластівчине гніздо» пережило удар славетного Кримського землетрусу силою до 7 балів. У цей момент в ресторані було багато відвідувачів, але, на щастя, ніхто не постраждав. «Публіка розійшлася лише за 10 хвилин до головного поштовху, від якого зруйнувалася башта цієї витіюватої дачі, — повідомляють автори книги «Кримські землетруси» (1928 р.). — камені, які падали на балкон, розбили столи і стільці, зламали поручні і скинули частину цих меблів в море, куди могли потрапити відвідувачі, якби вони затрималися на 10 хвилин пізніше. У башті, побудованій з жовтого євпаторійського каменя, утворилося 2 проломи, неначе її прошило величезне ядро». Від сильного підземного поштовху відірвалася і впала в море частина скелі з-під нижнього балкона, вкачалася частина декоративних зубців і шпилів. Конструкція видового майданчика повисла над морем. І хоча сам замок не постраждав, його конструкції втратили минулу надійність.

У 1930-і роки в замку розміщувалася бібліотека будинку відпочинку «Перлина». Наприкінці 1950-х років в будівлі були виявлені тріщини. «Ластівчине гніздо» визнали аварійним. Замок спустів і довгий час був недоступний для відвідувачів, тоді як фахівці ламали голови над тим, як повернути до життя перлину Криму. Висловлювали навіть пропозицію розібрати замок, пронумерувати всі камені, перевезти їх в нове, безпечніше місце і там наново зібрати в колишньому вигляді. Але в цьому випадку пам’ятник втратив би велику частину своєї привабливості: адже левову частку шарму додає замку не архітектура, а нависла над морем скеля, на якій він побудований! Тому у результаті реставратори зупинилися на проекті, який передбачав розбирання лише невеликої частини будівлі, підведення під підставу монолітної залізобетонної плити і обнесення всієї споруди антисейсмічними поясами. У 1968-1971 рр. бригада ялтинських будівельників-скелелазів здійснила цей проект. Попутно були відновлені втрачені деталі, забетоновані тріщини, наново оброблено інтер’єр.


Loading...