Стародавнє найменування Криму, Таврида, походить від назви автохтонів півострова — таврів. Сам же етнонім «таври» деякі дослідники виводять з грецької назви бика - «таурус». Вперше про тавра Криму в V ст. до. н.е. розповів Геродот, за свідченням якого вони населяли гори і узбережжя від сучасної Євпаторії до Керчі. Таврські посли входили до числа народів, які запрошувалися скіфами на військову раду, що була скликана з приводу вторгнення в Причорномор’я військ персидського царя Дарія.
Сучасна археологія вважає, що предки таврів жили в Криму з бронзового століття. Їх матеріальна культура, як свідчать розкопки поселень і могильників, відрізнялася своєю архаїчністю та відсталістю. Причиною цьому була багатовікова ізольованість таврів, які жили в недоступних невеликих гірських селищах, від зовнішнього світу. Контакти, які стали частішими з високорозвиненими грецьким і скіфським суспільствами сприяли прогресивним змінам в культурі кримських горців.
Іфігенія. Зображення на грецькій вазі
У них з’явилися скіфські металева зброя, прикраси, керамічні судини. У грецьких купців і колоністів таври обмінювали на продукти свого натурального господарства вина в амфорах, предмети розкоші. У перших століттях нашої ери античні автори називали населення Криму «тавро-скіфами», — до цього часу місцеве населення змішалося зі скіфами, які прийшли з причорноморських степів, звідки були витиснені сарматами. Тавроскіфи наводили жах на жителів Херсонесу1 і влаштовували засідки на римських легіонерів. Історик Поліси, відзначаючи мужність мешканців Криму, говорив, що вони перекопували дороги у себе в тилу, щоб зробити неможливим відступ.
Описуючи звичаї таврів V ст. до н. е., Геродот відзначав, що деякі з них не гребували грабежем та морським розбоєм. Чужоземців, які зазнавали корабельної аварії або були захоплені у відкритому морі, вони приносили в жертву своїй богині Діві, яку називали Іфігенією2. Відрубані голови полонених виставляли в її святилищі на високій скелі, а обезголовлені тіла скидали в море.
Греки вважали богиню таврів Артемідою - «Великою Матір’ю», богинею Природи і родючості, захисницею рослин і тварин. Вона також вважалася богинею Місяця і магії. Одне з імен Артеміди — Тавропола («покровителька биків»), можливо, мало відношення до етноніма «таври».
Згідно з однією з грецьких легенд, переказаною Діодором, перший храм Артеміди в Тавриді побудувала Геката (згодом також зарахована до богів), дочка легендарного царя Персея — переможця Медузи-Горгони. Вона ж заснувала звичай приносити в жертву богині чужоземців. Інша легенда називає засновницями кримського святилища Діви амазонок, які вклонялися їй, — однією з іпостасей Артеміди в давнину було божество війни. Таврський культ Діви з людськими жертвопринесеннями був дуже архаїчним і нагадував релігійні звичаї стародавніх народів, які населяли Середземномор’я і Малу Азію і поклонялися «Матері богів» (яку називали Ісіда, Кібела, Астарта, Деметра, Церера) і богу в образі бика.
Культ таврської Діви був популярний і в Херсонесі. У присязі громадян цього полісу (серед яких були і представники таврської племінної знаті) після богів Зевса, Гестії і Геліоса називалася покровителька міста — Діва. На низці херсонеських монет зображена статуя Діви, встановлена в херсонському храмі: богиня, подібно до Артеміди, постає в короткому хітоні, з луком і стрілами, іноді з високою діадемою на голові, біля ніг лежать олень або грифон.
1 Знаходився на місці сучасного Севастополя.
2 Іфігенія, — дочка учасника Троянської війни царя Агамемнона, яку повинні були принести в жертву Артеміді. Але богиня в останню хвилину замінила дівчину жертовною данню, а Іфігенію перенесла за море до Тавриди і зробила жрицею в своєму храмі. Цей міф надихнув старогрецького драматурга Еврипіда на створення трагедії «Іфігенія в Тавриді».
Історик Страбон повідомляє, що в ста стадіях (приблизно в 20 км) від Херсонеса на мисі Парфеніон (назва якого походить від грецького слова «діва») також існувало святилище великої богині. Перебуваючи у вигнанні в місті Томи1, римський поет Овідій так описував цей храм: «Є в Скіфії місцевість — Таврида; народ, який живе там, шанує споріднену Фебу богиню2. Донині там стоїть храм, який спирається на величезні колони, до якого ведуть сорок ступенів. Переказ свідчить, що там знаходилася послана з небес статуя, від якої зберігся лише п’єдестал. Білокам’яний вівтар від крові жертв став червоним».
Античні автори говорили, що храм таврської Діви знаходився на мисі Баранячий лоб (грецькою — Кріуметопон), пов’язуючи цю назву з легендою про чудового златорунного барана. На цьому мисі він зробив зупинку на шляху до Колхіди, куди згодом за золотцм руном відправилися аргонавти. З IV ст. до н.е. Баранячий лоб не менше дюжини разів згадувався в античних морських лоціях. Римський історик Пліній Старший в переліку прибережних поселень Криму згадував «...місто таврів Плакію, порт Символів3, мис Кріуметопон,...далі багато бухт і портів таврів...». Страбон так описує бухту Символів: «...з вузьким входом, біля якого таври влаштовували свої розбійницькі гнізда, нападаючи на тих, хто ховався в цій бухті». Римська лоція 134 р. говорить, що «...від порту Лампади до високої гори Баранячий лоб — мису Таврійської землі, 220 стадіїв». Портом Лампад (у перекладі з грецької — маяк) дослідники вважають селище Малий Маяк (Кучук-Ламбат татарською), розташоване поряд з Алуштою. Інша лоція говорить, що «...від гирла Дунаю до Баранячого лоба — три дні шляху, від Баранячого лоба до Пантікапея4 — день».
Пошуками храму Діви, де Іфігенія здійснювала криваві обряди, займалося багато дослідників. «Баранячим лобом» могли бути будь-який з південнобережних мисів (Фіолент, Сарич, Айя, Март’ян) або Аю-даг (Ведмідь-гора), поряд з якою знаходиться селище Партеніт (назва грецькою означає «дівочий»). До того ж, архаїчний культ Артеміди був пов’язаний з тотемом-ведмедицею і в деяких грецьких храмах її жриці одягалися у ведмедячі шкури. Чи не вказує це на зв’язок храму Іфігенії з Ведмідь-горою?
Спроби знайти храм Діви доходили до абсурду. Поряд з селищем Кастрополь знаходиться скеля «Іфігенія», названа так в XIX ст. з метою... привернути туди відпочиваючих.
Оригінальну думку про місцезнаходження храму в XIX ст. висловив швейцарський мандрівник Д. де Монпере, який вважав, що святилища Діви на Південному березі могли бути створені в кожному з таврських укріплених селищ, розташованих на високих скелях над морем, яких налічувалося понад десять. Поселення на горі Кастель поблизу Алушти, скелі Дженевезкая в Гурзуфі і Хрестова над Ореандою складалися з невеликих глинобитних і кам’яних місць для проживання. Їх захищали скелі та кам’яні стіни, складені «насухо», товщина яких іноді досягала 4 м.
1 Знаходилося в сучасній Румунії.
2 Артеміда вважалася сестрою-близнюком бога Сонця Аполлона — римського Феба.
3 Сучасна Балаклава.
4 Сучасна Керч.
Найдавніше з таврських поселень VIII ст. до н.е. знаходиться в Інкермані під Севастополем на горі Уч-баш. У невеликих місцях для проживання, в ямах-зерносховищах і товстостінних судинах там знайдені зерна пшениці, ячменю, квасолі, гороху та інших культур.
Ще одним місцем локалізації храму Діви є мис Ай-Тодор (по сусідству з «Ластівковим гніздом»), де розташовані залишки таврського укріплення IV-III ст. до н.е. — циклопічна стіна, складена «досуха» з величезних грубо оброблених кам’яних блоків.
На схилах Аю-Дага з боку Артека в IV ст. до н.е. на штучних кам’яних терасах розташовувалося таврське поселення. На вершині гори знаходиться обширне кільцеве укріплення, один бік якого проходить по гребеню скель, повернених до Партеніту. До його триметрових стін (складених з каменя на глині) примикають 14 прямокутних і 4 напівкруглих башти. Через недостатню дослідженість цієї пам’ятки важко зробити висновки про час його зведення. Можливо, фортеця функціонувала з таврських часів до середньовіччя.
Таврський притулок на крутих відрогах гори Кішка біля Сімеїзу з двох боків захищено скельними глибами, а з третьої — могутньою циклопічною стіною. Неподалік зберігся таврський некрополь з кам’яних «ящиків».
Пошуки храму таврської богині тривають до цього дня. Можливо, таврам належало святилище, яке в 1980-х роках було досліджене на перевалі Гурзуфське сідло1 науковими співробітниками Ялтинського краєзнавчого музею. Окрім унікальних предметів античного мистецтва (срібних і бронзових статуеток богів і тварин), там були знайдені ремісничі та медичні інструменти, жіночі прикраси, скіфські і сарматські мечі, озброєння римлян — шоломи, щити, кольчуги, рукояті та піхви мечів, наконечники копій та дротиків, пряжки і фібули — застібки для плащів. Знайдено майже двісті римських, грецьких і боспорських монет. В центрі святилища знаходилися викладені каменем ями, в яких спалювали жертовних птахів і тварин. Дослідники вважають, що більшість знайдених речей були трофеями. Факт пограбування таврами в 38 р. декількох римських військових кораблів зафіксував історик Корнелій Тацит. Тоді декілька галер, які поверталися після війни на Боспорі, штормом прибило до берега і таври вбили префекта когорти і багатьох воїнів.
Подібне святилище (де також присутньою є римська зброя) археологи відкрили на вершині гори Чатир-Даг.
1 Найвищий кримський перевал, висота — 1348 м над р. м.
