Наша країна любить грати у якбитологію.
Ми сперечаємося про те, що сталося б, якби В'ячеслав Чорновіл переміг 1991-го. Чи можна було Україні залишитися ядерною державою в 1994-му. Чи реально було отримати ПДЧ у НАТО 2008-го. Але останні три роки головна суперечка країни зводиться до того, як вплинули на вторгнення вибори 2019 року.
Прихильники п'ятого президента говорять про те, що його переобрання могло запобігти повномасштабній війні. Що ракетна програма та переозброєння армії змусили б Кремль замислитися. Що Петро Порошенко у виборчих бюлетенях був головним представником "порядку денного суверенітету", а тому його перемога стала б недвозначним сигналом Москві та світу про серйозність українських намірів.
Прихильники цієї концепції виходять із того, що перемога Володимира Зеленського була ґнотом для російських амбіцій. Що політична недосвідченість тріумфатора спровокувала Путіна на підготовку до вторгнення. Що результат виборів 2019 року переконав Кремль у несерйозності української державності та анекдотичності її керівництва. А тому зробив війну неминучою.
Ці висновки ґрунтуються на припущенні, що раніше перепоною для вторгнення була українська армія та політична воля п'ятого президента. Що за Володимира Зеленського позиції ЗСУ та країни ослабли настільки, що Україна стала вразливою. Але що як припустити, що в Кремлі ніколи не сприймали українську армію та українську державу як повноцінного суперника? Концепція "другої армії у світі" народилася не вчора, і до лютого 2022-го Москва не мала приводів у ній сумніватися. Що як єдина причина, через яку вторгнення не розпочалося раніше – це впевненість Москви, що можна обійтися без нього?
Зрештою Кремль визначився зі своїм ставленням до нашої країни ще за часів анексії Криму. Відтоді всі його кроки були спрямовані лише на демонтаж української державності. Другі Мінські угоди вселили в Москву ілюзію, що вона зможе продавити Київ на добровільну відмову від суверенітету. І доки зберігалася надія, що Україна піде за "боснійським сценарієм", це слугувало відстрочкою для силового варіанту.
За п'ятого президента ці очікування балансувалися українською реальністю. В парламенті були промосковські фракції. У медіапросторі – проросійські телеканали. Все це могло створювати в Кремлі ілюзію, що наступного електорального витка до влади в Україні прийдуть ті, хто перетворить країну на ще одну "білорусію". Цілком можливо, що й перемогу Володимира Зеленського сприйняли в Москві саме так.
А надто що він охоче давав приводи так думати. Готовий був побачити мир в очах російського президента. Закликав до переговорів. У вересні 2019-го Москва навіть передала Києву 35 в'язнів, включно з Олегом Сенцовим – як своєрідне заохочення нової української політики. А потім надії Москви на остаточне дипломатичне вирішення українського питання почали танути.
Мінські угоди так і залишились на паузі. Вибори на окупованих територіях знову прив'язали до виведення російських військ. Конституцію міняти ніхто не став. На початку 2021 року нова українська влада взагалі ввела санкції проти Віктора Медведчука і телеканалів, що йому належать. Якщо до цього в Кремлі були ілюзії щодо того, щоб підкорити Україну без війни, то в той момент вони остаточно розсіялися.
У всьому цьому є чимала доля іронії.
Кремль відкладав велику війну не через українську силу. Він міг відкладати її через українські компроміси. Саме вони дозволяли існувати в нашій внутрішній політиці всім людям, що продавали Москві ідею своєї неминучої перемоги на виборах. Якби ці політики зникли з життя України раніше, то й повномасштабне вторгнення могло б відбутися за каденції Петра Порошенка.
Ідея бліцкригу народилася в Кремлі не так через недосвідченість шостого президента України. Вона могла народитись як реакція на зачистку політичного ландшафту від агентів Москви. Санкції позбавили їх можливості продавати себе Кремлю як майбутніх київських намісників. І на зміну московській концепції "м'якої сили" прийшла ідея жорсткої сили.
Прихильники п'ятого президента переконані, що перемога "яструба" на виборах 2019-го могла захистити нашу країну від війни. Але ймовірніше інше: такий сценарій міг позбавити Кремль ілюзій ще раніше. Міг підштовхнути до висновку, що війна – це єдиний шанс для "повернення" України. А якщо так, то сценарій вторгнення міг бути запущений ще до лютого 2022-го.
Цілком імовірно, що перемога Володимира Зеленського не стала каталізатором вторгнення. Навпаки – вона могла його відстрочити. Поки шостий президент надсилав до Москви сигнали про власну договороздатність, у Кремлі могли вважати вторгнення надмірним. Щойно шостий президент України почав говорити політичною мовою попередника – війна стала неминучою.
Росія розпочала війну не тому, що в 2019-му році виграв Зеленський, і не тому, що програв Порошенко. Війна розпочалася тому, що не переміг Медведчук.
Ото й по всьому.
