Цими днями відбулося кілька важливих подій, які здаються калейдоскопом. Одним – непорозумінь, іншим – закономірностей.
Надзвичайно важко робити не те що якісний аналіз ситуації, а навіть окремі припущення, якщо у вас недостатньо інформації.
Це десь у Швейцарії чи Данії усе тихо, спокійно і прогнозовано. Прочитав ЗМІ – розібрався.
А у нас часто ЗМІ не джерело інформації, а зброя і злив.
А українська політика – це міцний сплав "Санта-Барбари" і "Гри престолів".
Отримавши кілька надійних інсайдів, спробую все ж показати підкилимні події.
Усім в Україні ясно, що слідство і суд в Україні – це не з області права чи правосуддя. Це всього лиш політика.
З огляду на це часто потрібно знати про "ты чьих будешь?".
Не обов'язково є люди конкретно чиїсь, це було б просте узагальнення. А усі узагальнення неправдиві. Але цінні тим, що дають можливість побачити тенденції.
Якщо ми говоримо, що Богдан – людина Коломойського, чи Шмигаль – людина Ахметова, ми все ж мусимо знати, що ці люди грають своє життя, а не чуже. І, як футболісти, можуть міняти команду. За гроші, з невдячності чи з ідеологічних міркувань.
Але якийсь період ми когось із кимось пов'язувати можемо сміливо.
Рік тому в Україну прибув Андрій Портнов. Відтоді він проживає в помешканні, що належить Ігорю Валерійовичу Коломойському. Совпадєніє? Не думаю.
Цих людей об'єднує ненависть до Порошенка. Безперечно, у діях Портнова є і додаткова мотивація – неприкрита ненависть до усього, що пов'язане з Майданом. До усього, що не є "русскім міром".
Це ідеологічний ворог українського в Україні.
Тож інсайд перший (для багатьох це секрет Полішинеля). Коли у Ігоря Валерійовича було більше можливостей в Офісі президента, Портнову було твердо обіцяно можливість розставити своїх людей в ДБР і Генеральній прокуратурі.
З огляду на те, що у цього товариша "на прихваті" багато суддів, особливо у київських судах різних інстанцій, наявність своїх людей у органах слідства та нагляду означало б можливість замкнути схему: "справедливе слідство – справедливий суд". Передусім проти Порошенка. І проти ключових осіб чи героїв Майдану.
Мотиви і задачі у Портнова і Коломойського різні. Але тимчасово вони союзники. Минулорічні заяви Коломойського про необхідність зближення із Москвою це лише підтверджують.
Але недавно сталося кілька подій.
Президент довго сидів на розтяжці між ІВК та МВФ. І старого друга не хотілося образити, і гроші МВФ потрібні. Коронавірус прискорив процес визначення берега. Президент визначився. "Антиколомойський" закон у першому читанні прийнято.
Без усіляких інсайдів видно, що Зеленський не має намірів сваритися із вчителем і партнером. Йому пропонуються щедрі відступні: Центроенерго, вплив в "Укрнафті", ніштячки у вигляді судових рішень на користь підприємств олігарха.
Проте Ігор Валерійович здаватися не збирається і за основний актив бореться.
Доказ цьому – 16000 поправок у закон.
Доказ цьому – перемога братів Суркісів у Київському апеляційному суді 15 квітня.
Але впливи Коломойського зменшуються. А Портнов?
Портнов не отримав обіцяних посад. Вірніше в ДБР хлопцям вдалося просунути Олександра Бабікова. А ось в Генеральній прокуратурі посаду заступника "портновці" не отримали.
Інсайд: це стало приводом до конфлікту.
І конфлікт обтяжений особистим несприйняттям Авакова до Бабікова. Арсен Борисович, мабуть, не забув, як його до обрання депутатом у 2012 році "ганяли" харківські прокурори під командуванням Бабікова.
Так що земляки не дружать. І ми маємо змогу бачити в ДБР цікавий розклад. Олександр Соколов – це креатура Венедіктової-Авакова. Бабіков – Портнова.
Саме тому і почалася справа Тетяни Чорновол. Це фактично намагання "портновських" відіграти сценарій через Бабікова і ДБР "самі проводимо слідчі дії – самі саджаємо".
Але хватку показав Аваков. Спочатку він зробив різку заяву щодо ситуації з Чорновол. Обізнані люди кажуть, що тут основний мотив – "братство по зброї". Він сам вважає себе генералом Майдану і перекривав шлях "русскому міру" у 2014-му у Харкові. Це особисте.
І ось об його напружений погляд перечепилися судді Печерського суду. Тетяну не взяли під варту з першого разу. І лише "старий добрий" суддя Вовк, який безстрашно робить розриви шаблонів у галузі правосуддя, зміг відправити активістку під домашній арешт. А Портнов розраховував на СІЗО.
І це хоч і піррова, проте показова перемога Арсена Борисовича. Бо як би не хотілося Портнову, та кому, крім судді Вовка, охота наживати ворога в особі шефа МВС.
Та основним вигодонабувачем із ситуації останніх тижнів вийшов президент.
Зробивши Венедіктову на 200% своїм прокурором, маючи через неї контроль над ДБР і через Баканова контролюючи СБУ, Володимир Олександрович стає повноцінним і сильним суб'єктом гри. І контролю гілок влади.
Ніхто ж, здається, не забув, що саме Генпрокурор може відкривати карні справи проти народних депутатів? Отож.
Можу зробити сміливе припущення.
Президент так само мало впливає на процеси в країні у економіці чи соціально-гуманітарній сфері. Некомпетентному можна навіювати і нашіптувати.
Він досить залежний від зовнішніх чинників.
Проте у системі примусу в Україні він стає сильним суб'єктом політики.
За умови зближення з Аваковим вони можуть зачистити тут усе під себе.
І тоді портновим – погано з дому пишуть.
Додатковим свідченням цьому є і затримання Валерія Шайтанова. Це сигнал і Росії, і її п'ятій колоні тут.
Генеральна прокуратура, ДБР, СБУ, МВС стануть інструментами політичного тиску.
В інтересах Зеленського і Авакова.
Остаточний перехід Зеленського на прозахідні позиції відкоригує відносини з Росією.
А у внутрішній політиці Україна може стати більш українською. Причому не факт, що більш демократичною.
Аваков підсилить свої позиції. А пам'ятаєте, як крадучись, мов барс, обережно входив минулого року в новий уряд Арсен Борисович? Ага. Як швидко все змінилося.
Падіння Ігоря Валерійовича і сходження на Олімп Авакова – справа часу.
Точка неповернення – це набуття чинності "антиколомойського" закону.
Чи буде Ігор Валерійович зрідка плювати в суп, чи почне повноцінну інформаційну війну через "Плюси" – це інтрига. Я ставлю на війну.
У цій країні щось прогнозувати важко. Крім одного – буде цікаво. Аж страшно.
