17 квітня 2025 року українські медіа повідомили про підписання гучного документа – «Меморандуму про наміри між урядами США та України щодо створення фонду економічного партнерства і реконструкції». Однак, якщо детальніше розглянути його зміст і контекст, виникає важливе питання: що саме було підписано і чи обґрунтовано український бюджет витратив астрономічних 113 мільйонів гривень на цей документ?
Що насправді в меморандумі?
Документ, який офіційні особи презентували як «значний дипломатичний успіх», є звичайною декларацією про наміри, що не має жодних юридичних зобов'язань. У ньому відсутні конкретні умови, деталі щодо обсягів фінансування чи будь-які гарантії безпеки – саме того, чого Україна потребує вже понад три десятиліття після відмови від ядерної зброї. Меморандум фактично означає лише старт подальших переговорів, що передбачає ще більше витрат на численні консультації з міжнародними експертами і радниками.
Цей документ не призводить до реальних змін і має лише декларативний характер. З огляду на історію міжнародних відносин, є підстави побоюватися, що подальша повноцінна угода, яка може бути навіть засекречена, міститиме набагато серйозніші і ризикованіші для України умови.
113 мільйонів гривень – ці кошти було витрачено не на закупівлю зброї, медичного обладнання чи зарплати військовим, а на консультації з «експертами», «перемовниками» та різноманітними радниками. Особливо гостро це сприймається в умовах війни, коли кожна гривня має йти на реальні потреби фронту та цивільного населення.
Ресурси України під загрозою
США проявляють інтерес до стратегічних ресурсів України – літію, титану, урану та рідкоземельних металів, що є зрозумілим у контексті геополітичного протистояння з Китаєм. Замість чітких гарантій безпеки та підтримки України у війні, американська сторона пропонує створення фонду, куди Україна, ймовірно, буде змушена направляти прибутки від експлуатації власних природних ресурсів.
За неофіційною інформацією, повна версія угоди, яка наразі тільки готується і не розкривається українською владою, може містити значно жорсткіші умови. США, ймовірно, отримають пріоритетне право на інвестиції в українські природні ресурси, залишаючи Україну у залежності від їхнього рішення щодо залучення інших інвесторів.
Згідно з інформацією, що стала відомою з міжнародних джерел, існує висока ймовірність, що в майбутній повній угоді передбачено повернення Україною близько 123 мільярдів доларів з майбутніх прибутків за військову допомогу, яка раніше була позиціонована як безповоротна. Відповідно до цього сценарію, всі доходи від видобутку природних ресурсів, включаючи 50% вартості нових ліцензій, роялті, а також половина доходів від інфраструктурних об'єктів, можуть бути спрямовані до американського інвестиційного фонду. Ці кошти мають перераховуватися у доларах США на американські рахунки за запитом, без комісій, і додаткові витрати також можуть покладатися на Україну. Також передбачається щорічне збільшення боргу на 4% у разі затримки виплат.
Також можливі умови, які заборонять Україні вільно продавати стратегічні ресурси країнам, що США визнають стратегічними конкурентами, включно з потенційними європейськими партнерами, що може значно ускладнити відносини України з ЄС.
Особливо небезпечним є положення, за яким контроль над Інвестиційним фондом буде переданий США. Генеральний партнер фонду призначатиметься без погодження з Україною, більшість у правлінні матимуть американські представники, фонд сплачуватиме податки в США, а не в Україні, і будь-які спори розглядатимуться у Нью-Йорку, а не в українських судах.
Що далі?
Наразі меморандум нічого не означає юридично – справжній виклик попереду, коли з'явиться повноцінна угода. Україна повинна ретельно відстежувати подальші переговори, умови і деталі фінального документа. Без прозорості і публічного контролю ця угода може стати не партнерською підтримкою, а економічною пасткою.
Сьогодні витрачені 113 мільйонів гривень – це оплата за обіцянки без гарантій і конкретних результатів. Україна має право і повинна наполягати на відкритості процесу та захищати свої національні інтереси, щоб уникнути повторення сценарію, коли красиві декларації перетворюються на реальне економічне поневолення.
