Погодьтеся, є щось дуже іронічне, коли жертва збройної агресії Україна, котра безпосередньо пов‘язує цю свою біду з відмовою від ядерної зброї, голосує в ООН за ядерне роззброєння Ізраїля, ситуація якого з точки зору ворожого оточення і співвідношення сил є не менш критичною.
До речі, вам відомо скільки разів Україна підтримувала антиізраїльські резолюції вже за роки незалежності? Сотні. Натомість, Ізраїль, як максимум, по українських питаннях утримувався. А подекуди й підтримував - попри надзвичайну чутливість стосунків із Кремлем в у ряді сфер.
Я сподіваюся, що останнє голосування дало Україні якісь реальні закулісні бенефіти, а не є просто інерцією, коли з ізраїльського питання ми традиційно йшли в фарватері московської політики. Нічим не ліпший і варіант, що маємо справу з черговим виявом «обідок», котрі нерідко характеризують дипломатію імені Зеленського.
Ну, і наостанок. Цікаво, скільком із вас відомо, що близько двох років тому парламент Ірану зобов‘язав уряд до 01.01.42 знищити «сіоністське утворення» (тобто, державу Ізраїль) і навіть встановили на одній із центральних площ годинник із зворотнім відліком? Думаю, небагатьом. А як зреагувала на це Україна та її громадяни, такі чутливі до будь-якої байдужості до себе? Правильно, ніяк. Навіть «глибоке занепокоєння», з якого в нас так прийнято знущатися, не прозвучало.
Це я не до того, що хтось хороший, а хтось поганий. Просто міжнародна політика - це перш за все інтереси (власної країни), а не побутова мораль. І маємо цілодобово дякувати цивілізованим країнам, що опинилися в центрі світового консенсусу, бо інакше справи були б кепські.
