Орки щось там вякають про "міжнародно визнані кордони" на указ Президента України про історичні українські землі на території Росії.
Макаки забули, що поняття "міжнародно визнані кордони" для Рашки перестало існувати через самого путіна. Західний кордон з Україною був визначений виключно українсько-російським договором від 2002 року. Путін підписаний ним же договір визнавати відмовився. Отже і немає тепер в Росії ніяких міднародно визнаних кордонів з Україною. І ми в Україні не маємо ніяких ні моральних, ні навіть юридичних обов'язків враховувати кордони РФ.
Кубань - українська не те, що з часів Кубанського козацтва, а ще з часів Тмутороканського князівства 1000 років тому. Ніякою "Вєлікоросією" в часи, коли Чернігівські князі очолювали ті землі, тоді не смерділо. І 700 років ще не смердітиме, аж до часів, коли цар Петро накаже вискубувати блохасті бороди будущім "рускім".
На Дону українську державність заснував ще князь Дмитро Вишневецький - саме він заснував столицю Війська Донського (козацько-українського) м.Черкаськ. Там ця державність вдало собі існувала декілька століть, ще коли про московитів в світі мало хто взагалі чув, перебувала собі в українському контексті, вела спільні з Україною війни, особливо морські війни, на Чорному морі. Коротше мала славу, добробут і місце в історії. Аж доки саме московити не знищили Донське козацтво і не перетворили його нащадків в рабів і ряжених ідіотів.
Але в Ростові-на-Дону досі сильні і потужні антимосковські настрої. Це ми і побачили в цьому році: коли жителі Ростова-на-Дону під час антимосковського виступу прігожина підтримали, вітали, проводжали аплодисментами бунтівника, який кинув виклик Москві. В той час як за Москву в рашці не вийшов ніхто, навіть менти.
Але не тільки перелічені в Указі землі - не належать Росії.
Навіть нинішня столиця московитів місто Москва - заснована саме киянином на ім'я Юрій. Все "Золоте кольцо росії", всі найдавніші міста, якими вони так пишаються, всі ці Переялав-Залєскій (імя-то какоє!) Владімір, Ярославль - все засноване київськими конкістадорами. Хоч щодо Москви ще питання про авторство Юрія Довгорукого спірне, але це офіційна версія російської "історії"! То від цього і відштовхуємося.
Так от у Києві, в столиці тобто, тоді успадкував державу цар Мстислав Великий. Старший син царя Володимира (Мономаха) і Гіти Вессекської - доньки короля Англії Гарольда ІІ, англійської принцеси тобто. Для свого старшого сина, принца, який і мав успадкувати державу, Володимир в дружини підібрав теж принцесу - шведську Христину, доньку шведського короля Інге І. От Мстислав Великий (або Мстислав І) і правив у Києві. А "засновник москви" Юрій був найменшим братом царя України-Русі Мстислава Великого, шостим за ліком, і тому як в сказкє поїхав женитися на лягушкє - був відправлений на болота очолювати, сучасною мовою, колоніальну адміністрацію. При чому найзачуханішу, найвіддаленішу - Залісся. Бо були і інші провінції в Київській державі і інші князівські сини постійно очолювали більш значні міста поруч з Києвом, Черніговом, Переяславом. Але Юрій Довгорукий був сином Володимира навіть не від першої дружини, тої, що англійська принцеса, а від другої - доньки половецького хана. І якщо для його брата-принца Мстислава батько посватав шведську принцесу, а шведи її віддали, бо Мстислав був спадкоємцем престолу визначної держави Європи, то для шостого за ліком Юрія такої значної пасії в Європі не знайшлося і знайтися не могло. Тому йому в дружини - половчанку: доньку хана Аепи. Щоб укріплювати дружні стосунки з сусідськими дикунами.
І от там, на болотах з лягушками, київські колонізатори за декілька десятиліть заснували міста, яких там до них ніколи не було.
Так що замість того, щоб нити, ці упирі краще б просили Зеленського відновити історичну справедливість, бо забув внести ці історичні українські землі в свій Указ.
І до речі.
Чи був навіть у пізній російській історії хоча б один "цар", за якого віддали доньку діючого західного короля? Ще в кінці 18-го століття довелося виписати з Померанії, з вулиці Домштрассе будинку № 791 нєкую Добер-Бобер фон Цербскую, яку у себе вони назвали "Єкатєріна Вторая Вєлікая". А от в часи згаданого вище українського князя Дмитра Вишневецького англійська королева Єлизавета Тюдор навідріз відмовилася іти за татарського баскака Івана (у росіян зветься "Грозний"). За що у листі у відповідь він обізвав її «безсоромною дівицею, що засиділася в дівках». Типовий рускій.
Івашка Васільєв корчив із себе "царя" і навіть "нащадка римських імператорів" (комедія), та ніхто у світі ні в яку державність московитів ще 450 років тому не вірив.
"Рускій царь" щоб бути визнаним тогочасною королівскьою світовою тусовкою готовий був "піти у прийми" навіть за племінницю Єлизавети, дочку лорда Генрі, Мері Гастінґс.
Але навіть донька звичайного англійського лорда погидувала рускімі царями. Просто ржач на рівні якоїсь серії з Ігор Престолів, де кастрований Вонючка хоче стати царем. Та власне він (тобто вонючка Іван) і сам потім підтвердив думку цих панянок: сам же і відмовився від претензій на ці казки, коли бив челом перед справжньою елітою в його Орді - царем-ханом Саїн Булатом, якого рускіє чомусь називають "Сімєоном Бєкбулатовічєм". Саме йому "рускій царь Іван" писав чєлобітно:
«Государю великому князю Семиону Бекбулатовичю всеа Русии Иванец Васильев с своими детишками, с Ыванцом да с Федорцом, челом бьют».
Ну а повертаючись до указу Зеленського, то це не біда, що на тих землях нащадки українців не вважають себе українцями. Доки в світі існує ядро українства, відновлювати історичну пам'ять окремих людей, завжди можливо. Ми в цьому могли упевнитися власними очима бачивши, як "совєтскій" народ в Україні умер, а на його місці відродився народ українців.
Так буде і з нащадками поневолених українців на росії, коли ми її розвалимо.
Так що цю діру ми заженемо навіть не в межі Московської області. Бо і Москва їм не належить. Ми заженемо їх в дєрєвєнскій нужнік, з якого вони вилізли. Саме там вони жили до того, як прийшли європейські колонізатори з Києва і не дали їм цивілізацію.
