Президент Естонії сказала, що не радить своїм бізнесменам вкладати в Україну. Бо в нас немає верховенства права.
Президент Естонії сказала, що нам ще років 20 чекати, поки ми будемо готові подати заявку на вступ в ЄС.
І заговорили ображені голоси. Кажуть, що ЄС нас несправедливо недооцінює.
От біда. Ми так добре співаємо, а нас не люблять. Таке кіно знімаємо, і тільки несправедлива недооцінка з боку американських кіноакадеміків заважає нам отримати Оскар. Спілберг, чортів ти син, де наш Оскар, ми тебе питаємо? Чого ти нас постійно засуджуєш?
У Києві така смачна кава і так смачно (жодного сарказму, таки смачна кава і найкращі ресторани), а кредитний рейтинг на рівні африканський країн. Як так можна? Вони ж там, африканці, а ми ж тут, споконвічні українці, європейці. Давайте нам дешеві гроші, а не оце все.
Знову нас образили. От не бачать нас, які ми чудові. Не вірять. Недооцінюють.
Отакі от ми невизнані генії. Нам всі винні. Нас недооцінюють. От точно інфантильний підліток, ображений на весь світ. І дарма, що вже 30 років. Все рівно суцільна інфантильність. Нас постійно ображають. Засуджують. Не бачать нашої геніальності.
Але питання в тому, що якраз то ми себе не можемо оцінити об’єктивно. Це неможливо. І об’єктивна оцінка у дзеркала. У стороннього глядача. Вони, глядачі, завжди праві. Як клієнти завжди праві. Завжди. І якщо ви відкрили кав’ярню, а вашу каву ніхто не купує, то не треба скиглити, треба зрозуміти, чого у сусіда, поляка, через дорогу, купують, а вас цураються. Бо є завжди причина. Ба більше, пані Президент і цю причину називає. Каже, що нема у нас верховенства права. Але хто ж з українців те верховенство права бачив? Хто у нього повірить?
Явно ж просто нас не люблять і чіпляються ось тим клятим верховенством права. Це просто привід….
І забувають, що найкраща оцінка — це оцінка грошима. Бо люди із грошима завжди шукають можливість заробити. І якщо б вони бачили в Україні таку можливість, то заробили б. Вже б ліктями один одного відштовхували. Бо де є недооцінка, там є можливість. Недооцінка означає, що щось дешеве, а скоро стане дорогим. І що? Штовхаються? Біжать? Ні? То може треба подумати, чому?
Чому в нас кредитний рейтинг на рівні африканської країни? Чорт, то може нам не довіряють? А чого це? Ми ж так добре співаємо. І знову тут вилазить наша неповага до закону. Знову вилазить відсутність верховенства права. Знову вилазить те, що ми воліли б не повертати борги. І нам не дають в борг дешево. І знову-таки, гроші завжди об’єктивні. І люди з грошима завжди шукають можливості. Але не бачать вони у нас тієї можливості. Не вважають, що ми недооцінені. Бо якщо б були такі, то вже б побігли скуповувати українські борги, які мають вирости в ціні, бо це ж борги супер-пупер надійної країни і лише випадково їх оцінюють гірше Узбекістана (і це також не жарт).
Тому не треба шукати приємну зраду, яка звільнить нас від відповідальності за власну бідність. Ми бідні, бо до нас не приходять інвестори. Бо тих, хто приходив, ми кидали. Разом з суддями, прокурорами, депутатами. І поки вони не відчують, що тут безпечно, ніхто не прийде. Якісь залітні шукачі пригод будуть, бо в світі ну дуже багато грошей зараз, але не більше. І чим скоріше ми усвідомимо, що президент Естонії просто вголос сказала правду, тим скоріше ми будемо лікувати хворобу, а не будемо від неї відмахуватись.
А про 20 років до вступу в ЄС, то це ще, чесно кажучи, оптимістична оцінка. І це також правда. І всі про це знають. Просто вголос сказати ніяково.
