«Залужний – не герой з "Леона-кілера"» - Ігор Гулик

«Залужний – не герой з "Леона-кілера"» - Ігор Гулик

Здавалося б, після бурхливого "роману" Мар’яни Безуглої з Головнокомандувачем ЗСУ пристрасті довкола Залужного втихомирилися.

Нардепка зі "Слуги Народу" гучно ляснула дверима, але раптово змінила стиль своїх епістол на фейсбуку. Замість епатажних "безуглостей" зараз читаємо дистилят, написаний, здається, не самою Мар’яною, а в бюрократичних кабінетах. Борчиня за "здоровий глузд" вже й почала називати конкретні прізвища, до яких невдовзі ми будемо додавати статус "головком"…

Тобто бажання Банкової поборотися з рейтингоносним військовиком не випарувалося. Тепер це роблять обережніше (від гріха якомога далі), витонченіше й по-єзуїтському. Ось, до прикладу, титульна стаття Михайла Дубинянського на "Українській правді" минулих вихідних. Як виявилося, це був такий собі розігрів перед учорашнім трешовим шоу з імовірним звільненням генерала...

Але повернімося до теми. У звичному для себе псевдоінтелектуальному стилі Дубинянський взявся розповідати про позбавлених моралі, цинічних і злодійкуватих "професіоналів", які, звісно, шкодять високій меті українського спротиву. Він згадує відомий фільм "Леон-кілер" і його героя – Нормана Стенсфілда, агента управління боротьби з наркотиками, який має виправдання для своїх часто негідних та ницих вчинків: "Ми виконували свою роботу".

Відтак від кримінального сюжету, відомого мільйонам, автор переходить до більш прозаїчних речей. Прозаїчних умовно, оскільки мобілізація, про яку хоче поговорити Дубинянський, є питанням питань сучасної війни України проти Росії. І не тільки. Бо вона, мобілізація, може суттєво змінити електоральну картинку, знищивши дутий рейтинг монобільшості в парламенті та її натхненника.

І бачимо дивний трюк. Автор раптом згадує історію з одеським військкомом Євгеном Борисовим як взірець професіонала в однострої. Мовляв, ті, хто хапають безневинних ухилянтів на вулицях, також можуть сказати: "Ми виконували свою роботу". Правда, не зрозуміло: де мільйони, награбовані Борисовим, і де ті, хто крутить молодиків у нічних клубах. Який взагалі зв’язок між цими фактами?

А далі Дубинянський пригадує, що Залужний вважав Борисова "цінним працівником", який "забезпечував потрібні показники мобілізації". За доказ цієї сумнівної істини наводяться слова головкома з критикою тотального звільнення очільників обласних ТЦК після гніву Зеленського. "Корумпований військком- стенсфілд, який виконує поставлені перед ним завдання, кращий за чесного, але недосвідченого військкома, який із цими завданнями не справляється", - висновує Дубинянський.

Ось так: на городі бузина, а в Києві – дядько.

Автор забув сказати про одну маленьку деталь.

Після того як Володимир Олександрович вказав на двері усім обласним військкомам, НАЗК ретельно перевірила їх і дійшла висновку: більшість із них була доброчесними професіоналами, не схожими на Євгена Борисова з його тягою до дармових мільйонів. А відтак вже справжні фахівці визнали, що саме цей крок Верховного головнокомандувача, по суті, зірвав осінньо-зимову мобілізацію.

Очільник НАЗК Олександр Новіков тоді зауважив: "Коли ми не будемо змінювати систему, правила, а будемо просто призначати інших людей, навіть після фронту, навіть тих, хто пройшов бої, однак вони будуть інтегруватися в існуючу систему, ми все одно отримаємо на виході корупцію. Тому в першу чергу треба змінити правила, за якими функціонують центри комплектування, і правила перетину кордону".

З’ясувалося, що керувати країною і складними процесами у ній набагато складніше, ніж вигукнути "Вийди геть, розбійнику", як ото Зеленський практикував одразу після своєї інавгурації. Тут потрібні не тільки досвід, але й знання, що зазвичай притаманні професіоналам.

Питання ще й у тому, що для Банкової та "слуг" мобілізація, як уже сказано вище, — пробний камінь, об який можна спіткнутися й розбити лоба. Ухилянти різних мастей — і ті, хто в Україні шукає шляхів для уникнення від військового обов’язку, і ті, кого Зеленський хоче дістати з Європи, — це їхній електорат, електорат "какой разніци". Тому й маємо цілу епопею з законом про мобілізацію – ним крутять як циган сонцем, і він ніяк не може потрапити на розгляд парламенту. Та навіть якщо й потрапить — де гарантія, що за нього проголосує монобільшість? Там, за словами очільника фракції Давида Арахамії, вже нагострили лижі для складання мандатів понад два десятки народних депутатів.

Лише на четвертому році своєї каденції вони відкрили для себе чудову істину: для законотворчої діяльності "трускавецької школи" явно бракує.

Що ж до Залужного, — то він жодного стосунку до мобілізації за посадовими обов’язками не має. Генерал Кривонос якось уже пояснив ще одну прописну істину для невігласів: "За мобілізацію в Україні відповідають президент України, прем'єр-міністр, міністерства та центральні органи влади, органи місцевого самоврядування, ОТГ і лише там десь - військові".

Тому спроби перекласти проблему з хворої голови на здорову – смішні та непродуктивні. Як і порівняння Залужного з героєм кілерського кіно.