Про технічне невігластво української преси.
Завжди дивувала відсутність спеціалізації в українських медіа. Здебільшого маємо репортерів широкого профілю й політологів, які здатні говорити що завгодно про все що завгодно.
Нині палітра стала яскравішою: додалися «лідери думок», «створювачі медійного контенту», й «системні аналітики». Заходиш в профіль такого аналітика, намагаєшся дізнатися що він є, яка базова освіта, досвід роботи за спеціальністю, місця роботи та просування по кар’єрних сходинках, але бачиш лише чистий аркуш. Я знаю екс-голову парламентського комітету зі ЗМІ, яка в медіа працювала близько року – десь на місцевому радіо. Не вилазить з телестудій експерт широкого профілю, вся професійна діяльність якого до захоплення телевізора обмежувалась посадою помічника нардепа. Маючи диплом істфаку цей телебалакун намагався дискутувати зі мною на суто технічну тему. Чи є я експертом з усіх технічних питань на світі? Ні. Але диплом технічного вузу й досвід роботи на реальних виробництвах привчає людину дивитися на речі дещо глибше й під іншим кутом зору. На жаль, технарів в наших медіа критично мало. Й не тому, що їхня думка не важлива, а тому, що медіа рулять техноневігласи. Здебільшого це – гуманітарії, відсотків на 80 з дипломами журфаку, решта – філософи, Історики й просто балакуни без освіти. Тому й співрозмовників вони запрошують з кола їм подібних. Фактично маємо в студії двох домогосподарок, які намагаються обговорювати проблеми з точки зору чого завгодно: історії, філософії, політики, але не з точки зору реальної економіки, яка визначає все. Адже, як дехто ще пам’ятає: економіка – це базис суспільних відносин.
Коли йдеться про вибори й політичні розборки вони ще так сяк виглядають пристойно. Но коли мова заходить про економіку, їхній інтерес не сягає далі розпилу бюджету й партійно-кланової участі в цьому процесі. Може скластися враження, що економіки в Україні не існує як такої. Але ж ми велика країна з великим промисловим потенціалом й базою, яка тяк-сяк розвивається. Але немає ані профільних програм, ані тих, хто міг би їх фахово вести.
Трапляються ситуації, коли питання економіки стає руба, як от зараз коли кожен обиватель починає цікавитися станом енергетики й водосховищ. На допомогу ведучим мали б прийти консультанти з профільною освітою: вони б допомогли балакучим головам на екрані підготоуватися до дискусії, направили розмову з представником реальної економіки в професійне річище. Але в штатах наших медіа таких консультантів немає.
Розглянемо на свіжому прикладі із руйнуванням Каховської греблі. Чомусь всі українські медіа за замовчуванням звинуватили росіян у підриві греблі. З доказової бази я почув лише два аргументи: у загарбників був мотив: стримати наш наступ на херсонському напрямку; ще восени наша розвідка повідомляла, що рашисти завезли на греблю кілька тон вибухівки.
Але ж завезти й підірвати – то дві великі різниці. Аргументи ворога ніхто навіть не збирався спростовувати. А вони такі: це українці підірвали греблю, аби затопити першу лінію ворожої оборони разом з технікою та особовим складом. Й ще таке: гребля стара – сама розвалилася. Перше твердження важко спростовувати, бо невідомо якими були плани Генштабу ЗСУ й наскільки нам це могло допомогти. Міркування морального штибу – ми ніколи б не коїли такого лиха на власній території з передбачуваними наслідками для економіки й населення – залишимо за дужками. Отже, аби спростувати звинувачення росіян, слід діяти від противного – не виправдовуватись, а довести провину росіян.
На жаль, реакція на жахливу трагедію в українських медіа була ганебно непрофесійною. Все, що вдалось знайти - це звинувачення ворога за замовчуванням. Так, якщо гребля під їхнім контролем, значить й відповідальність за технічний стан – виключно на них. Але чи підривали вони греблю? Показово, що єдине технічне обґрунтування на користь цієї версії навів західний автор – австрійський військовий експерт Том Купер. Він пояснив – з картинками для гуманітаріїв та домогосподарок – таку споруду не можна зруйнувати обстрілом української артилерії чи ракет. Купер переконливий. Але хотілося б почути не військового експерта, а фахівця з гідротехнічних споруд.
Другу цікаву розвідку я знайшов у інших експертів, нажаль – знов не українських. Це ютюб-дует росіян, опозиційних до російської влади Майкла Накі й Руслана Лєвієва. Левієв, який не має профільної освіти й за власним зізнанням «аніверситетів не закінчував», має натомість неабиякі аналітичні здібності: він грунтує власні розвідки на ретельно зібраних фактологічних даних. В день руйнування греблі він поставив під сумнів версію підриву, за що отримав зливу критики з боку патріотично налаштованих громадян. Того разу він був не дуже переконливим – це були лише його припущення за умов дефіциту інформації. Але через день він виглядав переконливіше й висунув пояснення руйнування греблі. Лєвієв послався на двох фахівців з гідротехнічних споруд (він навіть перевірив їхні дипломи) й практичним досвідом експлуатації таких споруд.
За словами фахівців, на космічних знімках греблі видно, що вона експлуатувалася з грубими порушеннями. Вода спускалася через греблю не симетрично відносно центральної частини, а асиметрично. А це – грандіозне порушення, яке мало спричинити неприйнятні навантаження на конструкцію.
Якщо це так, то така версія не знімає з росіян відповідальності за руйнування греблі – вони просто досягли того самого результату, але звинуватити їх у такому випадку важче. Хто зна – може від старості греблю прорвало, може від порушення правил експлуатації… Можна припустити, що саме в цьому й був задум рашистів. Адже важко припустити, що експлуатацію греблі могли доручити нетверезому російському сержантові. Напевно, російські спєци чітко проконсультували що треба робити, аби розвалити монументальну конструкцію. Є одне «але»: як це можна було зробити саме в той момент, коли настав час українського наступу?
Мене хвилюють ці запитання досі. Й я не знаходжу чіткої відповіді. Раптом натрапляю на інтерв’ю з гендиректором «Гідроенерго» Ігорем Сиротою. Бінго! Він в гостях у Віталія Портнікова, який, здається, знає відповіді на всі питання свтобудови. Й що я почув? Довжелезні монологи Портнікова, який до такої відповідальної зустрічі був геть не готовий й ніхто його не підготував. Ефір складався із загальної балаканини й тверджень, що рашисти у всьому винні (хіба це хтось заперечує?) Сирота й ладний був обговорити технічні деталі у пошуку істини, але його ніхто не питав й висловитися не дав. Але він все ж встиг повідомити, що до жовтня греблю експлуатував український персонал, який рашисти схиляли укласти із ними контракти. Але українські специ відмовилися й залишили греблю. Хто там опинився після цього й наскільки фахово експлуатувалася гребля – стараннями Портнікова ані я, ані глядачі так і не дізналися. Так само, як і думку українського спеціаліста про можливість створення умов, за яких гребля розвалиться не під дією вибуху, а під тиском води.
Звідси висновок: росіяни однозначно винні у знищенні греблі водосховища, але у який спосіб вони це здійснили наразі невідомо. Й ще: пану Портнікову варто більше вчитися й менше теревеніти.
